Компетенції ТрА1-1

Компетенції №39-40, 41-42.




Компетенції 37-38
  Розрахунок вильоту маркера зернової сівалки та регулювання глибини ходу сошників при посіві різних культур.

Розрахунок вильоту маркера. Маркери забезпечують однакову ширину стикових міжрядь і прямолінійність рядків. Посівний агрегат ведуть у полі по сліду маркера, що утворився під час попереднього проходження агрегату. Праве переднє колесо (гусеницю) трактора спрямовують по сліду маркера.

Виліт маркера — це відстань від його диска до середини крайнього сошни- ка. Його визначають за формулою

Lм = Вр +bс ±С,

2

де Вр — робоча ширина захвату сівалки (посівного агрегату), м; bс — ширина

стикового міжряддя, м; С — відстань між серединами передніх коліс трактора або внутрішніми (зовнішніми) краями гусениць, м; (+) — для лівого, а (–) — для правого маркерів.

До зернових сівалок належать зернотукові, зернотрав’яні, льонові, рисові, соєві та ін. Зернотукові сівалки призначені для сівби насіння зернових, зер- нобобових, круп’яних та інших культур з одночасним внесенням у рядки гра- нульованих мінеральних добрив. Серед зернотукових рядкових сівалок най- поширеніші СЗ-3,6А, СЗ-5,4, СЗ-10,8 та їх модифікації.

Зернотукова сівалка СЗ-3,6А складається із рами зварної конструкції, яка в передній частині має причіпний пристрій 2 і спирається на два опорно- привідних колеса 1 (рис. 3.2), двох зернотукових ящиків 6, до яких у нижній частині прикріплено 24 насіннєвисівних апарати 5, а до задньої стінки ящи-

 

ка — 24 висівних апарати для

 

мінеральних добрив 7, гумових

 

гофрованих насіннєпроводів 9,

 

дискових сошників 10, загор-

 

тачів 11, механізму приводу

 

висівних апаратів,

механізму

 

піднімання сошників з гідро-

 

циліндром 4.

 

 

 

Кожний зернотуковий ящик,

 

виготовлений із листової сталі,

 

перегородкою

поділений на

 

два відділення: переднє — для

 

насіння зернових культур, зад-

 

нє — для мінеральних добрив.

Рис. 3.2. Зернотукова сівалка СЗ-3,6А:

Перегородка має вікна, що

1 — опорно-привідне колесо; 2 — причіпний пристрій;

відкриваються,

і

за потреби

3 — регулятор глибини ходу сошників; 4 — гідроци-

використовують

обидва відді-

ліндр; 5 — насіннєвисівний апарат; 6 — зернотуковий

ящик; 7 — туковисівний апарат; 8 — редуктор; 9 —

лення для насіння. Кожний

насіннєпровід; 10 — сошник; 11 — загортач

ящик зверху закривається дво-

ма кришками.

Установлюють насіннєвисівні апарати котушкового типу з групо- вим спорожненням і груповим регулюванням норми висіву насіння (рис. 3.3,

144

Машини для сівби і садіння

а), а туковисівні апарати — котушково-штифтові (рис. 3.3, б). До насіннєвисів- них апаратів приєднані лійки з насіннєпроводами, а до туковисівних — лото- ки. Дискові сошники розміщені у два ряди і приєднані до переднього, сошни- кового бруса рами шарнірно за допомогою повідців. До сошників шарнірно прикріплені загортачі пальцьового типу. Сошники і загортачі піднімаються з робочого у транспортне положення за допомогою механізму піднімання гід- роциліндром через систему важелів і штанги з пружинами. Вали насіннє- і туковисівних апаратів приводяться в рух зубчасто-ланцюговим механізмом передач від двох опорно-привідних коліс. Сівалка обладнана пробовідбірни- ком насіння, уніфікованою системою контролю (УСК) для автоматичного кон- тролю за обертанням валів висівних апаратів, рівнем насіння і добрив у ящику та дистанційним зв’язком з трактористом.

Робочий процес. Насіння і мінеральні добрива, що заси- пані у відповідні відділення зернотукового ящика 6 (див. рис. 3.2) самопливом надхо- дять до висівних апаратів. Під час руху сівалки від опорно- привідних коліс 1 за допомо- гою механізму передач приво- дяться в обертовий рух насін- нєвисівні 5 і туковисівні 7 апарати. Котушки насіннєви- сівних апаратів жолобками захоплюють порції насіння і подають їх у насіннєпроводи 9. Із тукового відділення ящика добрива штифтовими котуш- ками туковисівних апаратів 7 подаються на лотоки, по яких вони також потрапляють у на- сіннєпроводи. Потім насіння разом із мінеральними добри- вами надходить у розтруби сошників і по їхніх напрямних пластинах спрямовуються на дно борозни, що утворюється дисками сошників. Насіння і добрива в борознах спочатку присипаються ґрунтом унаслі- док самоосипання стінок боро- зни, а потім загортаються за допомогою загортачів 11. Ро- боча ширина захвату сівалки

Рис. 3.3. Висівні апарати зернотукової сівалки СЗ-3,6А:

а — насіннєвисівний; б — туковисівний; 1 — кільце; 2, 10 — стопорні болти; 3 — хвостик котушки; 4 — муфта; 5 — розетка; 6 і 17 — котушки; 7 — шпонка; 8 — вал; 9 і 18 — осі; 11 — вставка клапана; 12 — корпус; 13 і 20 — важелі; 14 і 19 — клапани; 15 — пружина; 16 — болт; 21 — заслінка; 22 — заскочка

3,6 м, тяговий опір 3,5 кН, глибина ходу сошників 4…8 см, місткість зерново- го відділення ящика 453 дм3, а тукового — 212 дм3. Робоча швидкість до 12 км/год.

145

Розділ 3

Регулювання. Норму висіву насіння регулюють зміною довжини робочої частини котушок і частотою їх обертання, а норму висіву гранульованих мі- неральних добрив — зміною частоти обертання котушок туковисівних апара- тів і заслінками.

Глибину ходу сошників регулюють гвинтом регулятора глибини, а стій- кість ходу сошників, що впливає на глибину загортання насіння, — стискан- ням пружин натискних штанг.

Сівалка СЗ-3,6А має такі моделі:

y СЗ-3,6А-01 — рядкова з однодисковими сошниками. Призначена для сів- би зернових культур, підсіву насіння та підживлення рослин мінеральними добривами;

y СЗ-3,6А-02 — вузькорядна з кілеподібними сошниками, за допомогою якої сіють льон-довгунець, здійснюють сівбу з міжряддями 7,5 см;

yСЗ-3,6А-03 — рядкова сівалка з кілеподібними сошниками. Застосовують

їїдля сівби зернових і зернобобових культур на легких ґрунтах;

yСЗ-3,6А-04 — вузькорядна сівалка з дводисковими вузькорядними сош- никами. Призначена для сівби зернових і зернобобових культур з міжряддя- ми 7,5 см.

Залежно від призначення, способу сівби, типу сошників тощо на основі сі- валки СЗ-3,6А розроблені зернотрав’яні, зернопресові, рисові, соєві та інші сівалки. Усі модифікації уніфіковані на 70…98 %.

Зернотукова сівалка СЗ-5,4 має три секції зернотукових ящиків і два опорно-привідних колеса 12 (рис. 3.4). Насіннєвисівні апарати котушкового

 

типу з груповим спо-

 

рожненням

і

групо-

 

вим

 

регулюванням

 

норми висіву насіння.

 

Рух від обох коліс пе-

 

редається через реду-

 

ктори і ланцюгові пе-

 

редачі

на

 

висівні

 

апарати. Від правого

 

колеса приводяться в

 

рух три вали тукови-

 

сівних апаратів і один

 

вал

насіннєвисівних

Рис. 3.4. Зернотукова сівалка СЗ-5,4:

правої

секції,

а від

лівого

колеса

— два

1 — рама; 2 — причіпний пристрій; 3 — регулятор глибини ходу

сошників; 4 — гідроциліндр; 5 — зернотуковий ящик; 6 — реду-

вали насіннєвисівних

ктор; 7 — транспортний пристрій; 8 — підніжна дошка; 9 — під-

апаратів.

Установ-

ставка; 10 — загортач; 11 — сошник; 12 — опорно-привідне ко-

лено

дводискові

зви-

лесо

чайні

 

сошники

11 з

 

підшипниками

 

ко-

чення 180503. Влаштовано загортачі пальцьового типу або ланцюгові. Сівалка комплектується пробовідбірником, УСК технологічних параметрів

і пристроєм для далекого транспортування 7. Сівалка має такі моделі:

146

Машини для сівби і садіння

y СЗ-5,4-01 — з однодисковими сошниками і ланцюговими загортачами для підсіву і підживлення;

y СЗ-5,4-02 — з кілеподібними дворядковими сошниками для сівби льону і зернових культур;

y СЗ-5,4-03 — з кілеподібними однорядковими сошниками для сівби зер- нових на легких ґрунтах;

y СЗ-5,4-04 — з дводисковими дворядковими сошниками для вузькорядної сівби.

Сівалка СЗ-10,8 складається із двох секцій, які мають ширину захвату 5,4 м, що з’єднані між собою шарнірно середнім брусом. У кожній секції є по два стакани, в які влаштовано поворотні опорно-привідні колеса. Колеса фіксу- ються в робочому і транспортному положеннях. У середній частині секцій установлено шарніри, до яких кріпиться причіпний пристрій. На кожній сек- ції є зернотуковий ящик з насіннє- і туковисівними апаратами.

Упередній частині рами встановлено механізми передач. Від лівого коле- са рух передається через карданний вал на редуктор, вал контрприводу і на вали насіннєвисівних апаратів. Від правого колеса секції через карданний вал рух передається на редуктор, вал контрприводу, а потім на вали тукови- сівних апаратів.

На сівалці можна встановлювати однодискові сошники для сівби і піджив- лення озимих культур, кілеподібні дворядкові сошники для сівби льону- довгунця, кілеподібні однорядкові сошники для сівби на легких ґрунтах або дискові — дворядкові для вузькорядної сівби.

Сівалка гідрофікована. Переведення сівалки із транспортного в робоче по- ложення і навпаки здійснюється гідроциліндрами. Ця сівалка обладнана УСК і пробовідбірником насіння.

Сівалки зернотукові пневматичні з централізованим дозуванням СЗПЦ- 12, СЗПЦ-8, СЗПН-6 та ін. також застосовують для сівби зернових, зернобо- бових і круп’яних культур з одночасним внесенням у рядки мінеральних доб- рив.

Сівалка СЗПЦ-12

(рис. 3.5) роздільно- агрегатна, складається із зернотукового бункера, насіннє- і туковисівних апаратів, вентилятора 3, візка з опорними коле- сами 14, розподільної системи з насіннєпрово- дами 9, сошниками 11 і загортачами 10.

Унижній частині бун-

кера встановлено два до- зувальних апарати 16 котушкового типу для насіння і чотири — ко- тушково-штифтові 15 для мінеральних добрив. До-

Рис. 3.5. Схема сівалки СЗПЦ-12:

1 — карданний вал; 2 — рама; 3 — вентилятор; 4 — відділен- ня бункера для насіння; 5 — відділення бункера для добрив; 6 — розподільник першого ступеня; 7 — повітропроводи; 8 — розподільник другого ступеня; 9 — насіннєпроводи; 10 — за- гортачі; 11 — сошники; 12 — бічна секція рами; 13 — парале- лограмний механізм; 14 — опорні колеса; 15 — дозатор туків; 16 — дозатор насіння; 17 — основний пневмопровід

147

Розділ 3

затори насіння мають ежекторні пристрої — камеру і конфузор з дифузором. Розподільна система має одну розподільну головку першого 6 та другого 8 ступенів. Головка першого ступеня десятиканальна, а другого — восьмика- нальна. Сошникова система складається із лівої та правої секцій і самовста- новлювальних коліс. Сошники дводискові або кілеподібні, а загортачі паль- цьового типу.

Робочий процес. Насіння та добрива із бункера самопливом потрапляють у корпуси дозаторів. Котушка дозатора насіння 16, обертаючись, жолобками подає насіння в корпус ежекторного пристрою, де воно захоплюється повітря- ним потоком, що створюється вентилятором 3 і транспортується до розподіль- ної головки 6. Одночасно котушково-штифтові висівні апарати 15 подають у цей повітропровід мінеральні добрива, які разом з насінням транспортуються до розподільної головки першого ступеня, а звідти — до головок другого сту- пеня 8. Від цих головок насіння з добривами по насіннєпроводах 9 спрямову- ються до сошників 11 і далі — в борозни. Загортаються борозни загортачами 10. Робоча ширина захвату сівалки 12 м. Ширина міжрядь 15 см. Місткість бункера для насіння 2000 дм3, а для добрив 900 дм3. Глибина загортання на- сіння дводисковими сошниками 30…80 мм, а кілеподібними — 30…60 мм. Робоча швидкість до 12 км/год.

Зернові сівалки «Клен» обладнані дозаторами з електроприводом або віб- раційно-дискретними електромагнітними і електронною системою керування і контролю. Встановлення норм висіву насіння, контроль за робочим проце- сом сівалок забезпечується з пульта керування, який встановлюють у кабіні

 

трактора або на сівалці.

 

Напруга

системи

живлення

 

12 В. Використовують сівалки

 

«Клен-4,5», «Клен-6» та ін.

 

Зернотрав’яні сівалки при-

 

значені

для

сівби

зернових

 

культур і насіння трав з одно-

 

часним внесенням у рядки мі-

 

неральних добрив.

сівалка

 

Найпоширеніша

 

СЗТ-3,6А (рис. 3.6) причіпна

 

складається

із рами зварної

 

конструкції із причіпним при-

 

строєм, зернотукового ящика з

 

відділенням для насіння 8 і

 

добрив 9, двох ящиків 12 міст-

 

кістю 86 дм3 для насіння трав,

 

висівних апаратів котушково-

 

го типу для зернових культур

Рис. 3.6. Функціональна схема зернотукотрав’яної сі-

5 і насіння трав 14, туковисів-

валки СЗТ-3,6А:

них апаратів 10, насіннєпро-

1 і 2 — дискові сошники; 3 — штанги з пружинами; 4 і

15 — насіннєпроводи; 5 і 14 — насіннєвисівні апарати;

водів 4 і 15, двох рядів диско-

6 і 13 — нагнітачі; 7 — ворушилка; 8 і 9 — відділення

вих сошників 1 і

2, кілепо-

ящика зернотрав’яне і для добрив; 10 — туковисівний

дібних сошників 16 для трав,

апарат; 11 — лотік; 12 — ящик для насіння трав; 16 —

кілеподібний сошник

двох опорно-привідних коліс і

148

Машини для сівби і садіння

ланцюгово-зубчатого механізму передач. У зернотуковому ящику встановлені ворушилка 7 і нагнітач 6 для подавання несипкого насіння до висівних апа- ратів. Котушки висівних апаратів для насіння трав значно меншого розміру, ніж зернових. На сівалці встановлено 47 сошників, із них 24 дискові і 23 кіле- подібні. Кілеподібні сошники розміщені позаду дискових, а їхні повідці шар- нірно прикріплені до корпусів сошників заднього ряду і під час роботи утво- рюють борозни в міжряддях після проходження дискових сошників. Загальне міжряддя 7,5 см, глибина ходу дискових сошників 4…8 см, а кілеподібних — 2…4 см. Робоча ширина захвату сівалки 3,6 м. Робоча швидкість до 12 км/год. Сівалка комплектується УСК.

Сівалки зернотукові пресові призначені для рядкової сівби зернових, сере- дньо- і дрібнонасіннєвих зернобобових і круп’яних культур з одночасним ущі- льненням ґрунту в рядках з метою підтягування вологи до насіння у ґрунті й зменшення вітрової ерозії.

Особливістю конструкцій цих сівалок є наявність секцій прикочувальних металевих котків діаметром 550 мм, установлених позаду дискових сошників. Кожний коток рухається по засіяному рядку і ущільнює ґрунт.

На пресових сівалках установлено насіннєвисівні апарати котушкового типу, а туковисівні — котушково-штифтові.

У пресованому варіанті висівні апарати приводяться в рух ланцюговою передачею від крайніх секцій прикочувальних котків, а під час роботи без прикочування сівалки переобладнують на звичайні. При цьому замінюють прикочувальні котки опорно-привідними пневматичними колесами.

Сівалки можна комплектувати пристроями для підсіву та підживлення, сівби на легких ґрунтах і парах з кілеподібними сошниками, для вузькоряд- ної сівби з дводисковими дворядковими сошниками тощо.

Використовують зернотукові пресові сівалки СЗП-3,6Б, СЗП-8, СЗП-12 і СЗП-16 з шириною захвату відповідно 3,6; 7,8; 11,7 і 15,6 м. Ці сівалки вико- нують за шеренговою схемою на основі модуля СЗП-4 і з’єднують у посівні широкозахватні агрегати. Робочі швидкості сівалок до 12 км/год. Агрегатують їх з тракторами класів 2, 3 і 5.

Сівалки зернотукові стерньові (рис. 3.7) застосовують для рядкової сівби зернових, дрібно- і середньонасіннєвих зернобобових культур по стерньових фонах одночасно з передпосівною культивацією, внесенням гранульованих мінеральних добрив і коткуванням ґрунту в рядках. Ці сівалки секційні мо- дульні. Ширина захвату одного модуля 2 м. Кожен модуль має зернотуковий ящик 6, насіннєвисівні 7 і туковисівні апарати, лапові сошники 13, клинопо- дібні металеві котки 12, переднє самовстановлюване 1 і заднє опорне колеса, раму 3, механізм передачі і причіпний пристрій 2. Сошники 13 встановлено у три ряди. Кожен сошник закріплений шарнірно до рами і утримується двома амортизаційними пружинами 14, які сприяють самоочищенню сошників і, крім того, є запобіжними. Ширина міжрядь у модулі 22,8 см. Від котків 12 рух передається ланцюговою передачею на висівні апарати. Котки ущільнюють ґрунт після проходження сошників і формують борозни в рядках. Глибину ходу сошників регулюють упором на штоці гідроциліндра і довжиною тяги механізму підйому.

Робоча ширина захвату сівалок СЗС-6 і СЗС-12 становить відповідно 6,15 і 12,3 м. Робоча швидкість до 10 км/год.

149

Розділ 3

Рис. 3.7. Схема модуля зернотукової стерньової сівалки:

1 — опорне колесо; 2 — причіпний пристрій; 3— рама; 4 і 5 — тяги; 6 — зернотуковий ящик; 7 — насіннєвисівний апарат; 8 — насіннєпровід; 9 — гідроциліндр; 10 — регулювальна гайка; 11 — підніжна дошка; 12 — котки; 13 — сошник; 14 — пружина сошника

Сівалки зернотукотрав’яні стерньові призначені для рядкової сівби зерно-

вих, зернобобових культур і трав з одночасним внесенням в рядки гранульо- ваних мінеральних добрив по стерньових фонах. Ці сівалки є модифікаціями зернотукових стерньових сівалок типу СЗС. Вони мають аналогічну будову та робочий процес. Особливістю їх конструкції є наявність у насіннєвому бункері мішалки і нагнітача з механізмом приводу. Сівалки комплектуються лапо- вими або наральниковими сошниками з криволінійними стояками. Нараль- никові сошники застосовують переважно для сівби на необроблених фонах. Ширина міжрядь 22,8 см.

Одинарний модуль сівалки марки СТС-2 має робочу ширину захвату 2 м, а сівалок СТС-6 і СТС-12 — відповідно 6,15 і 12,3 м. Робоча швидкість сівалок до 10 км/год.

Стерньові сівалки застосовують також для стрічкової (смугової) сівби. Ці сі- валки причіпні, на них установлюють лапові сошники, які в нижній частині ма- ють розсіювачі, що дає змогу розсіювати насіння смугою завширшки 12...14 см. Вони відрізняються також конструкцією прикочувальних котків. Одинарний модуль такої сівалки СКЛ-2 має ширину захвату 2 м. Використовують сівал- ки з трьома і шістьма модулями з шириною захвату відповідно 6,15 і 12,3 м.

Сівалки зернотукотрав’яні для прямої сівби призначені для сівби зерно-

вих, зернобобових культур і трав з одночасним внесенням у рядки мінераль- них добрив по необроблених агрофонах або на полях з мінімальним обробіт- ком ґрунту перед сівбою, а також для підсіву трав у дернину на луках і пасо- вищах без попереднього обробітку ґрунту. Ці сівалки також модульного типу. Особливістю конструкцій їх є наявність рифлених дискових ножів перед дво- дисковими сошниками (див. рис. 3.14, є). Під час руху сівалки ґрунт розрізує спочатку дисковий ніж 21, а потім дисковий сошник 24, що рухається слідом і утворює борозну, на дно якої висівні апарати подають насіння і добрива. Диск ножа встановлений на підшипниках кочення. Гофри диска сприяють утво-

150

Машини для сівби і садіння

ренню чіткої борозни і стійкому ходу сошника. Ширина міжрядь 15 см. Гли- бина загортання насіння 30…80 мм. Сівалки СЗПП-4 і СЗПП-8 мають робочу ширину захвату відповідно 3,9 і 7,8 м.

Зерно-рисові сівалки застосовують для сівби насіння рису та інших зерно- вих культур, близьких за розмірами і нормами висіву. Ці сівалки за будовою і процесом роботи аналогічні до зернотукових. Особливістю їх конструкції є комплектування дводисковими сошниками з ребордами (див. рис. 3.14, д) або полозоподібними. Дводискові сошники з ребордами встановлюють для роботи сівалки на важких ґрунтах, а полозоподібні — для сівби на легких ґрунтах. Обмежувальні реборди мають діаметри для регулювання глибини загортан- ня насіння 15…50 мм. Над ребордами закріплені підпружинені чистики для очищення їх від ґрунту. Сівалки з дисковими сошниками мають ширину між- рядь 150 мм, а з полозоподібними — 75 мм. Застосовують зерно-рисові начіп-

ні сівалки СРН-3,6А, СНП-3,6А

 

та ін.

 

 

 

 

 

Пристрої до зернових сівалок.

 

На зернотукових сівалках уста-

 

новлюють пробовідбірники

на-

 

сіння, уніфіковану систему конт-

 

ролю (УКС) технологічних пара-

 

метрів і пристрій для перекриття

 

насіннєвисівних апаратів.

 

 

Пробовідбірник

насін-

 

ня складається із лотока, криш-

 

ки, трьох лійок і пружини. При-

 

стрій установлюють

на

сівалці

 

під трьома

правими

крайніми

 

насіннєвисівними

апаратами.

 

Нижня частина лотока прикріп-

 

лена до насіннєпроводів. Під час

 

взяття проб лотік опускається і

 

насіння з лійки потрапляє на йо-

 

го дно. У робочому положенні сі-

 

валки кришка піднята і лійки

 

заходять у отвори лотока.

 

 

 

Уніфікована

система

 

контролю

технологічних

па-

 

раметрів сівалки забезпечує гру-

 

повий контроль висіву насіння,

 

рівня насіння та добрив у зерно-

 

туковому ящику. УСК складаєть-

Рис. 3.8. Уніфікована система контролю технологі-

ся із датчиків 3 (рис. 3.8, а) висіву

насіння, датчиків 4 і 5 рівнів на-

чних параметрів посівних машин:

а — загальна схема: 1 — пульт керування; 2 —

сіння та добрив у ящиках, кабелю

розподільний кабель; 3 — датчик висіву; 4 — дат-

2 і пульта керування 1. Датчик

чик рівня; 5 — захисний чохол датчика рівня доб-

рив; б — датчик висіву насіння: 1 — корпус; 2 —

висіву складається із

корпусу 1

фотоприймач; 3 — корпус лампи; 4 — лампа; 5 і 6

(рис. 3.8, б) з фотоприймачем 2,

— контактні пружини; 7 — кришка корпусу лампи;

корпусу 3 з лампою 4 і кабелю 8 з

8 — кабель з вилкою; 9 — защіпка

151

Розділ 3

вилкою роз’єднувача. Датчик висіву встановлюють на бічних стінках лійки під висівним апаратом.

Датчик рівня насіння складається з корпусу, фоторезистора, лампи з ков- паком і кабелю з вилкою. Розподільний кабель призначений для підключен- ня датчиків висіву і рівня до пульта керування. На кабелі закріплюють вил- ки і розетки із захисними зонтами. Пульт 1 забезпечує подачу світлових та звукових сигналів і кріпиться в кабіні трактора. Система підключається до електромережі трактора напругою 12 В.

Під час роботи сівалки і подавання посівного матеріалу до насіннєпроводів (насіння проходить між фотоприймачем 2 і лампою 4) на пульт керування інформаційний сигнал не надходить. Якщо висівання насіння припиняється, то через 1,6 с на пульті вмикається звуковий сигнал, а на світловому індика- торі загоряється відповідна лампочка.

У разі зниження рівня посівного матеріалу нижче від місця встановлення датчика у зернотуковому ящику з’являється простір між лампою і фоторезис- тором і на пульті загоряється світловий індикатор «Уров, С.У» і подаються поодинокі звукові сигнали.

На деяких зернових сівалках, наприклад «Клен», встановлюють електро- нну систему з мікропроцесорним керуванням режиму роботи і контролю тех- нологічних параметрів.

На зарубіжних конструкціях зернових сівалок установлюють здебільшого автоматизовані електронні системи контролю з монітором, бортовим ком- п’ютером, які забезпечують контроль за процесом висіву, рівнем насіння у бун- керах, обліком засіяної площі та ін. Окремі сівалки обладнують оптико- електронними приладами для спостереження за переміщенням насіння із сошників у ґрунт.

Пристрій для перекриття насіннєвисівних апаратів за- стосовують під час сівби зернових культур з технологічними коліями. Цей при- стрій складається із спеціальних засувок, установлених на дні зернотукового ящика. Засувки переміщуються у напрямних пластинах, які кріпляться до днища ящика, рукояткою і фіксуються в крайніх положеннях. Для технологіч- ної колії 1800 мм з шириною незасіяної смуги 45 см використовують засувки, які перекривають 6, 7 і 18, 19 насіннєвисівні апарати, а для колії 1500 мм — засувки, що перекривають 7, 8 і 17, 18 висівні апарати.

3.2.2.Робочі органи сівалок

3.2.2.1.Висівні апарати

Робочими органами посівних машин є висівні апарати, сошники і загортачі. Висівні апарати — це дозатори, які відбирають певну частину посівного матеріалу (насіння, мінеральних добрив) із бункера або ящика і спрямовують його в сошники. Завдання висівних апаратів полягає у створенні рівномірно- го і безперервного потоку насіння або добрив, забезпеченні стійкості його ви-

сіву незалежно від швидкості руху посівного агрегату, рельєфу поля тощо. За технологією робочого процесу дозувальні апарати посівних машин по-

діляють на дві групи: 1) висівні апарати з неперервною подачею насіння; 2) дискретні. За принципом дії дозувальні апарати сівалок бувають механіч- ні, пневматичні, пневмомеханічні, вібраційні, електромагнітні з електронним

152

Машини для сівби і садіння

керуванням та ін. Застосовують котушкові, котушково-штифтові, комірково- дискові, комірково-барабанні, відцентрові і вібраційні механічні висівні апа- рати.

Котушкові висівні апарати (рис. 3.9, а) — це універсальні дозатори. Їх установлюють на зернових, зерно-трав’яних, овочевих та інших сівалках. За- лежно від напрямку обертання котушки вони можуть бути з нижнім і верхнім висівом. На сучасних сівалках улаштовують висівні апарати переважно з нижнім висівом.

Рис. 3.9. Висівні котушкові апарати:

а, б — рядкових сівалок; в — трав’яних сівалок; г і д — овочевих сівалок; 1, 10 і 24 — котушки; 2 — розетка; 3 і 19 — корпуси; 4, 11 і 15 — вали; 5 — ребро муфти; 6, 12 і 16 — клапани; 7 — регулювальний болт; 8 — вісь; 9 — муфта; 13 — заслінка; 14 — нерухоме дно; 17 і 22 — пружи- ни; 18 — ворушилка; 20 — диск; 21 — вікно; 23 — болт

Основними складальними одиницями котушкового висівного апарата є корпус (штампована насіннєва коробка) 3, рифлена котушка 1, муфта 9, вал 4, упорна шайба і підпружинений спорожнювальний клапан 6.

Бічні стінки корпусу мають отвори. В один із них установлюють розетку 2, а в другий — холосту муфту 9. Розетка має спеціальні вирізи для входу котуш- ки, що закріплена на валу і обертається під час роботи разом з валом та ро- зеткою. На муфті є два приливки (ребра), які входять у вирізи корпусу і фік- сують її. Розетка і муфта забезпечують щільне з’єднання котушки з корпусом. Завдяки такому з’єднанню котушка може вільно пересуватись уздовж осі в корпусі разом з валом і муфтою. В нижній частині корпусу на осі 8 установ- люють підпружинений криволінійний клапан 6, який призначений для спо- рожнення насіннєвого ящика і також є запобіжним.

Корпус висівного апарата кріплять до днища ящика болтами під вихідни- ми отворами для насіння. Зовнішній край клапана скошений для створення безперервного потоку насіння до сошника. Зазор між нижнім ребром муфти і

153

Розділ 3

внутрішньою поверхнею клапана регулюють спеціальним важелем, установ- леним на осі клапана. Цим важелем відкривають клапани для спорожнення ящика. При обертанні котушки насіння потрапляє в її жолобки і переміщу- ється разом з активним шаром, що охоплює нижню частину котушки, через поріжок спорожнювального клапана у насіннєпровід. У висіванні насіння бе- ре участь тільки та частина котушки, яка розміщується всередині корпусу, тобто робоча частина.

Товщина активного шару залежить від фізико-механічних властивостей насіння і наближено дорівнює товщині чотирьох – шести насінин. Швидкість руху насіння в активному шарі різна: біля ребер котушки вона максимальна, а потім зменшується по експоненті до нуля.

Кількість висіву насіння залежить від довжини робочої частини котушки і частоти її обертання. Частоту обертання забезпечують заміною шестерень або зірочок механізмів приводу висівних апаратів. Довжину робочої частини ко- тушок установлюють важелем групового регулятора висіву насіння, перемі- щуючи його вліво або вправо по сектору. Незначне переміщення корпусу ви- сівного апарата по довгастих отворах у місці кріплення до насіннєвого ящика регулюють положенням котушки. Зазор між клапаном і нижнім ребром муф- ти регулюють груповим важелем і гайкою болта клапана в межах 0...2 мм для зернових культур і 8…10 мм — для зернобобових.

Котушково-штифтовий висівний апарат (рис. 3.9, б) складається із коту-

шки 10, вала 11 і клапана 12. Циліндрична котушка 10 має два ряди штиф- тів, що зміщені на півкроку один відносно одного. При обертанні котушки штифти захоплюють посівний матеріал і подають його до насіннєпроводу. Конструкції таких апаратів передбачають установлення змінних котушок із зубчастою поверхнею для дрібного насіння і спеціальних котушок і шпу- льок, які мають буртики з ребрами для великого насіння. Кількість висіву насіння регулюють частотою обертання котушок і заслінкою 13. Такі висівні апарати встановлюють на зернових сівалках для висівання мінеральних добрив.

Котушкові висівні апарати для висівання дрібного насіння (рис. 3.9, в)

мають таку саму будову, як і висівні апарати для зернових культур, проте во- ни мають значно менші розміри. Особливістю їх конструкції є наявність не- рухомого днища внизу насіннєвої коробки.

Застосовують також висівні апарати з котушками, що мають значно біль- шу кількість жолобків і різні за розмірами ребра (рис. 3.9, г). Ці апарати висі- вають у 1,5 — 2 рази менше насіння, ніж універсальні котушкові. Крім того, на таких апаратах установлюють клапан із спеціальним порогом на кінці, який підвищує рівномірність висіву насіння.

Котушково-дискові висівні апарати (рис. 3.9, д) складаються із котушки 24,

нерухомого диска 20 і корпусу 19. У верхній частині диска є висівне вікно 21. Диск з’єднаний з корпусом болтом 23. При обертанні котушки її лопатки за- хоплюють насіння і переміщують його до висівного вікна, а далі воно по вер- тикальному каналу потрапляє до насіннєпроводу. Такі апарати комплекту- ють дисками з різними розмірами висівних вікон для висівання насіння різ- них культур. Установлюють їх на овочевих сівалках.

Комірково-дисковий висівний апарат (рис. 3.10, а) складається із горизон-

тального диска 3, відбивача 2, виштовхувача 4, відкидного дна і корпусу.

154

Машини для сівби і садіння

Рис. 3.10. Висівні апарати:

а, б — комірково-дискові; в — відцентровий; г — внурішньореберчастий; 1 і 13 — бункери; 2 — від- бивач; 3 — диск; 4 — виштовхувач; 5 — вікно; 6 — комірки диска; 7 — чистик; 8 — ролик; 9 — бара- бан; 10 — комірки барабана; 11 — клиноподібний виштовхувач; 12 — дозатор; 14 — приймач насін- ня; 15 і 24 — заслінки; 16 — лопатки; 17 — ротор; 18 і 20 — корпуси; 19 — розподільна головка; 21 — кільце; 22 — важіль; 23 — диск

Диск має комірки 6 певної ширини і довжини. Висівний диск розміщений між відкритим дном і корпусом.

При обертанні диска 3 каліброване насіння із бункера потрапляє в комір- ки диска, який переміщує його до вікна 5. У кожну комірку потрапляє одна насінина. Зайве насіння відбивачем 2 зміщується з диска. Виштовхувач 4 ви- даляє насіння із комірок і спрямовує його до сошника.

Кількість висіву насіння регулюють частотою обертання диска та заміною кількості робочих комірок на диску встановленням спеціальних накладок. Висівні апарати комплектують кількома комплектами дисків з різними роз- мірами комірок. Такі апарати встановлюють на деяких кукурудзяних, бавов- никових і селекційних сівалках.

Комірково-барабанний висівний апарат (рис. 3.10, б) з горизонтальною віссю обертання має корпус, висівний барабан (диск) 9, ролик 8, чистик ролика 7 і виштовхувач 11. На твірній поверхні барабана просвердлюють один, два або три ряди комірок. Кожний ряд прорізують кільцевою канав- кою. Виштовхувач 11 має вигляд клиноподібної пластини, яка входить у канавку барабана і розміщена у нижній частині. При обертанні барабана 9 насіння потрапляє в його комірки 10 і переміщується разом з ним униз. Ролик 8 зчищає зайве насіння з поверхні барабана і сприяє кращому запо- вненню комірок насінням. Унизу насіння виштовхується із комірок вишто- вхувачем 11 і падає у сошник.

Кількість висіву насіння регулюють частотою обертання барабана та кіль- кістю рядів робочих комірок на барабані. Такі висівні барабани оснащують комплектами дисків з різним діаметром комірок і кількістю їх рядів від одно- го до трьох. Висівають каліброване насіння. Ці апарати встановлюють на бу- рякових сівалках.

155

Розділ 3

Відцентровий висівний апарат (рис. 3.10, в) складається із вертикального конусного ротора 17, розподільної головки 19 і дозатора 12. На роторі є спе- ціальні лопатки 16. Насіння подається дозатором 12 на дно ротора 17. При обертанні ротора насіння переміщується по внутрішній поверхні вгору і по- трапляє до розподільної головки 19, а потім до насіннєпроводів. Одночасно лопатки 16 ротора подають повітряний потік до насіннєпроводів, який і транспортує насіння до сошників. Кількість висіву насіння регулюють доза- тором апарата.

Внутрішньореберчастий висівний апарат (рис. 3.10, г) складається із корпусу 20, диска з вирізами 23, кільця 21, заслінки 24 з важелем 22 і вала. При обертанні кільця 21 з валом насіння із корпусу 20 піднімається на де- яку висоту і через виріз у корпусі потрапляє до насіннєпроводу. Кількість висіву насіння регулюють переміщенням диска 23 в корпусі апарата і часто- тою обертання кільця. Подачу насіння в корпус апарата регулюють заслін- кою.

Вібраційно-дискретний електромагнітний висівний апарат складається з індукційної котушки, вібратора і пластини. Індукційна котушка підключена до електромережі трактора напругою 12 В. Під дією високочастотного вібратора на пластину насіння дозується і спрямовується в насіннєпроводи. Такі дозатори обладнані електронним керуванням і контролем.

Висівна система з електроприводом і електронним керуванням складається із дозатора, пульта керування, мультиплексора і датчика швидкості руху. Дозатор має електропривід від крокового двигуна. Керування режимом роботи дозатора мікропроцесорне.

Пневматичні висівні апарати використовують двох типів: вакуумні і з надлишковим тиском.

Вакуумний пневматичний висівний апарат (рис. 3.11, а) складається із корпусу 4, вертикального висівного диска 2 з отворами, вакуумної камери 1, ворушилки 3, вилки з двома штирями і забірної камери 5. Вакуумна камера має підковоподібну форму і розміщена у верхній і середній частинах диска. Нижня частина диска з’єднана з атмосферним повітрям. Розрідження у вакуумній камері створюється вентилятором постійно. При обертанні диска 2 насіння присмоктується до його отворів і рухається разом з диском у нижню частину, яка з’єднана з атмосферою. Тут насіння відпадає від диска. У верхній частині диска встановлена вилка 7 зі штирями 9 і 10, які зчищають зайве насіння.

Кількість висіву насіння регулюють частотою обертання диска та підбором дисків з різною кількістю отворів. Такі висівні апарати встановлюють на сівалках для просапних культур.

Пневматичний висівний апарат з надлишковим тиском (рис. 3.11, б) склада-

ється із корпусу, висівного (барабана) диска 11 і сопла 13. На поверхні бара- бана є калібровані наскрізні отвори (комірки). Верхня частина барабана заходить у забірну камеру 16. Сопло з’єднане повітропроводом 14 з вентилятором, який подає повітря на отвори барабана. При обертанні барабана насіння потрапляє в комірки і притискується повітряним потоком, що виходить із сопла 13. У нижній частині барабана насіння випадає із комірок під дією сили тяжіння або викидається виштовхувачем. Кількість висіву насіння регулюють частотою обертання барабана.

156

Машини для сівби і садіння

Рис. 3.11. Пневмомеханічні висівні апарати:

а — вакуумний; б — з надлишковим тиском; в — з централізованим дозуванням; 1 — вакуумна камера; 2, 11 і 23 — диски; 3 і 18 — ворушилки; 4, 12 і 26 — корпуси; 5 і 16 — забірні камери; 6 і 15 — бункери; 7 — вилка; 8, 14, 22 і 27 — повітропроводи; 9 і 10 — штирі вилки; 13 і 21 — сопла; 17 — заслінка; 19 — котушка; 20 — насіннєпровід; 24 — розподільне колесо; 25 — сош- ник

Пневмомеханічний висівний апарат з централізованим дозуванням (рис. 3.11, в) має дозатор котушкового типу, ежекторний пристрій і повітропровід. Рифлена котушка 19 забезпечує подачу насіння в повітропровід 22, а через сопло 21 пневматичного ежектора створюється потужний повітряний потік для транспортування насіння до сошників.

3.2.2.2. Насіннє- і тукопроводи

Насіннє- і тукопроводи призначені для переміщення насіння і мінераль- них добрив від висівних апаратів до сошників. Верхню частину насіннє- і ту- копроводів під’єднують до висівних апаратів, а нижню — кріплять до корпусу сошників.

На посівних машинах найчастіше застосовують трубчасті гумові, гофровані гумові, спірально-стрічкові, лійкоподібні, телескопічні і спірально-дротяні насіннє- і тукопроводи.

Трубчастий гумовий насіннєпровід (рис. 3.12, а) складається із металевої або пластмасової лійки і конусної трубки, виготовленої з прогумованого мате- ріалу або пластмаси. Лійку з насіннєпроводом приєднують до висівного апа-

157

Розділ 3
рата, а нижній кінець трубки встав- ляють у розтруб сошника. Трубчас- ті насіннєпроводи легкі, дешеві, досить гнучкі й мають достатню пропускну здатність. Водночас во- ни нестійкі до дії низьких темпера- тур і сонячного проміння. Крім то- го, у разі деформації трубки погір- шується проходження матеріалу. Їх установлюють переважно на зерно- вих сівалках.
Рис. 3.12. Насіннє- і тукопроводи: Гофровані гумові насіннє- і ту-
а — трубчастий; б — гофрований гумовий; в — копроводи (рис. 3.12, б) застосову- спірально-стрічковий; г — лійкоподібний; д — ють для переміщення насіння і мі- телескопічний; е — спірально-дротяний неральних добрив до сошників та
добрив до підживлювальних ножів. Такі насіннє- і тукопроводи добре розтягуються, стискаються, згинаються без істотної зміни форми прохідного каналу. Вони забезпечують якісну подачу матеріалу при відхиленні від вертикалі не більше ніж 20°. Гофровані насін- нєпроводи встановлюють переважно на зернових сівалках, а гофровані туко- проводи — на сівалках для просапних культур і просапних культиваторах.
Спірально-стрічковий насіннєпровід (рис. 3.12, в) складається із спіральної металевої стрічки, до якої у верхній частині кріпиться мундштук, а в нижній скоба. Мундштук приєднують до корпусу висівного апарата, а скобу — до роз- труба сошника. Стійке положення мундштука забезпечує упор.
Такий насіннєпровід досить легко розтягується, стискається, згинається, але за значних деформацій між стрічками утворюються щілини, крізь які на- сіння може висипатися.
Лійкоподібні насіннє- і тукопроводи (рис. 3.12, г) складаються із окремих,
найчастіше металевих, лійок, з’єднаних між собою ланцюжками. Такі насін- нє- і тукопроводи не мають потрібної гнучкості і обмежено стискаються. Вони добре забезпечують подавання матеріалу у вертикальному положенні. Їх ви- користовують здебільшого для подавання мінеральних добрив у сошники овочевих сівалок і в підживлювальні ножі культиваторів.
Телескопічний насіннєпровід (рис. 3.12, д) складається із металевих або пластмасових трубок різного діаметра, які послідовно вставлені одна в одну. Такий насіннєпровід дає змогу змінювати свою довжину за рахунок перемі- щення трубок. Вони мають обмежене застосування.
Спірально-дротяний насіннєпровід (рис. 3.12, е) — це спіраль із сталевого дроту. Він гнучкий, легко згинається, подовжується, проте має значну масу і можливість розтягування витків спіралей. Їх установлюють переважно на овочевих сівалках.
3.2.2.3. Сошники
Сошник — важливий робочий орган сівалки, призначений для утворення у ґрунті борозни і укладання на її дно насіння та добрив і часткового приси- пання їх вологим шаром ґрунту.
158

Машини для сівби і садіння

Сошники мають формувати борозни однакового профілю і заданої глиби- ни. Вони не повинні виносити нижні шари ґрунту на поверхню поля, щоб не було втрат вологи. Дно борозни після проходження сошника має бути ущіль- нене, а насіння рівномірно розподілене в борозні. Конструкція сошника за- безпечує присипання насіння вологим шаром ґрунту.

На посівних і садильних машинах установлюють наральникові і дискові сошники. Застосовують наральникові сошники з гострим кутом входження у ґрунт — анкерні, з тупим — кілеподібні, а також полозоподібні, трубчасті, лапові та ін.

Анкерний сошник (рис. 3.13, а) складається із лійки для насіння (трубки) 4, наральника (носка) 1 та кронштейна 2. Під час руху сошника носок 1 утворює борозну, виносячи на поверхню нижній шар ґрунту, а із лійки на- сіння потрапляє на дно борозни. Ліва та права щоки лійки затримують вер- хні шари ґрунту до падіння насіння у борозну. Такі сошники мають гострий кут входження у ґрунт (< 90°). Їх застосовують для роботи на чистих від бур’янів і рослинних решток полях і розпушених ґрунтах за нормальної во- логості.

Рис. 3.13. Сошники наральникові:

а — анкерний; б — кілеподібний сівалки СЗТ-3,6А; в — кілеподібний сівалки СЗ-3,6А-03; г — кілеподібний льонової сівалки; д — полозоподібний комбінований; е і є — лапові сошники стер- ньових сівалок; ж — трубчастий; 1 — наральник; 2 і 15 — кронштейни; 3 — скоба; 4 — трубка; 5 і 8 — лійки; 6 — кілеподібний наральник; 7 — полоз; 9 — п’ятка; 10 — болт; 11 і 17 — пружини; 12 і 19 — стовби; 13 і 20 — лапи; 14 — корпус; 16 — тяга; 18 — насіннєпровід; 21 і 22 — носки

159

Розділ 3

Глибину ходу анкерних сошників у межах 4…7 см регулюють установлен- ням спеціальних тягарців і зміною кута входження носка у ґрунт.

Кілеподібний сошник (рис. 3.13, б, в, г) складається із загостреної пласти- ни (кіля) 6 і лійки для насіння 5. Кіль розрізує ґрунт, зміщує його в боки, пе- реміщуючи частинки ґрунту зверху вниз, і ущільнює дно борозни. Кілеподібні сошники мають тупий кут входження у ґрунт (> 90°) і утворюють вузькі боро- зни. Ці сошники встановлюють на зерно-трав’яних, льонових, бурякових та інших сівалках.

Полозоподібні сошники встановлюють на кукурудзяних, овочевих, рисо- вих, бавовникових та інших сівалках. Вони бувають прості і комбіновані. Та- кий сошник у передній частині має криволінійний ножеподібний наральник, за ним видовжені щоки, а внизу — клиноподібний ущільнювач. Наральник і щоки утворюють борозну, а ущільнювач ущільнює її дно. Полозоподібні ком- біновані сошники (рис. 3.13, д) мають ліву та праву послідовно розміщені що- ки і під час роботи утворюють дві борозни: першу — для мінеральних добрив, а другу — для насіння. Глибину ходу сошника регулюють переміщенням прикочувального котка.

Лапові сошники (рис. 3.13, е, є) у нижній частині мають стрілчасті лапи 13 і 20. Під час роботи лапа підрізує і розпушує ґрунт, а по трубці під лапу подаєть- ся насіння та мінеральні добрива. Сівба здійснюється рядковим способом. Їх застосовують також для смугової сівби. Для цього під лапою закріплюють ко- нусний розподільник, який розподіляє у ґрунті насіння і добрива смугою 10…14 см. Такі сошники встановлюють на сівалках для сівби по стерні.

Трубчастий сошник (рис. 3.13, ж) складається із трубки 4 і наральника (но- ска) 22. Сошник з’єднаний з рамою шарнірно і підпружинений. Під час руху сошника його носок і нижня частина утворюють борозну, а завдяки пружині він вібрує, що сприяє самоочищенню від ґрунту і рослинних решток.

Дводисковий однорядковий сошник (рис. 3.14, а, б) складається з чавунного корпусу з розтрубом 4, двох плоских дисків 1, установлених один щодо одного під кутом 10°, і повідця. Кожен диск має чавунну маточину, в якій запресова- ний підшипник, установлений на осі, що вкручена в корпус. Щоб уникнути осьового зміщення, диск зафіксовують шайбами і гайкою. Із внутрішнього бо- ку в маточині запресовано манжету, а із зовнішнього — ковпачок з гумовим кільцем. У передній частині до корпусу прикріплено повідець 6, а в задній — установлено напрямну пластину 2 для спрямування насіння на дно борозни. Позаду корпусу за допомогою притискача і двох гвинтів прикріплено чистики 3 для очищення дисків від ґрунту.

Дискові сошники встановлюють переважно на зернових і зерно-трав’яних сівалках. Глибину ходу дискового сошника регулюють гвинтом регулятора глибини сівалки, а стійкість ходу — зусиллям пружини натискної штанги підвіски сошника.

Дводисковий сошник для дворядкової сівби (рис. 3.14, в) забезпечує вузь-

корядну сівбу з міжряддями 6,5…8,5 см. Диски сошника розміщені на осі під кутом 18°. Точка зближення дисків розміщується в передній частині сошника на горизонтальному діаметрі диска. Завдяки цьому під час роботи сошника утворюється дві борозни. Між дисками до розтрубу кріпиться подільник, який розподіляє насіння на два потоки і спрямовує його в обидві борозни. Такі со- шники встановлюють на зернових вузькорядних сівалках.

160

Машини для сівби і садіння

Рис. 3.14. Сошники дискові:

а і б — дводисковий однорядковий; в — дво- дисковий дворядковий; г — однодисковий; д — дводисковий однорядковий з ребордами; е — дводисковий дворядковий з ребордами; є — дводисковий з дисковим ножем; 1 — дис- ки; 2 — напрямна пластина; 3, 14 і 17 — чис- тики; 4 — розтруб; 5 — корпус; 6 — повідець; 7 і 13 — маточини; 8 — підшипник; 9 — ущі- льнювач; 10 — вісь; 11 — розподільна лійка; 12 і 20 — лійка; 15 і 23 — кронштейни; 16 і 19 — реборди; 18 — грудковідвід; 21 — диско- вий ніж; 22 — підвіска; 24 — сошник

Однодисковий сошник (рис. 3.14, г) складається із плоского диска 1, лійки 12, маточини 13, кронштейна 15 і чистика 14. У маточину диска запресовано два підшипники, які встановлені на осі кронштейна. Підшипники ущільню- ють манжетами і ковпачком. Чистик очищає диск від ґрунту і запобігає пе- редчасному закриттю борозни. Диск установлений під кутом 8° до напрямку руху (кут атаки) і відхилений від вертикалі (кут крену) на 20°.

Дводисковий однорядковий сошник з ребордами (рис. 3.14, д) установ-

люють на овочевих, рисових та інших сівалках. На дисках ззовні встановлю- ють реборди 16 у вигляді циліндричних кілець, які кріпляться до кронштей- нів дисків. Реборди обмежують глибину ходу (2…5 см) сошників. Для очи- щення реборд від ґрунту встановлені чистики. Такі сошники комплектуються змінними ребордами залежно від глибини загортання насіння. Ззаду до них можна приєднувати прикочувальні котки.

Дводисковий дворядковий сошник з ребордами (рис. 3.14, е) складається з двох однодискових сошників з ребордами, двох лійок 20 для подавання на-

161

Розділ 3

сіння, сектора з трьома парами отворів і двох загортачів. Закріплюючи корпу- си сошників у відповідних отворах сектора, встановлюють відстань між ряд- ками у стрічці 50, 80 або 100 мм. Такі сошники влаштовують переважно на овочевих сівалках.

Дводисковий сошник з дисковим рифленим ножем (рис. 3.14, є) встанов-

люють на сівалках для прямої сівби або використовують як змінний робочий орган до зернових рядкових сівалок.

3.2.2.4. Робочі органи для загортання борозен

Для повного загортання борозен після проходження сошників, вирівню- вання поверхні поля після сівби, а також загортання насіння на певну гли- бину і ущільнення рядків використовують різні конструкції робочих органів у вигляді пальцьових і полицевих загортачів, шлейфів, борінок, дисків, котків тощо. Застосовують також комбінації із двох-трьох робочих органів для загор- тання насіння.

Рис. 3.15. Робочі органи для загортання борозен:

а і б — пальцьові загортачі; в — кільцевий шлейф; г — ланцюговий шлейф; д — кільцева борі- нка; е — ущільнювальний коток; є — коток з полицевими загортачами; ж — полицеві загортачі; з — клиноподібний коток; і і к — конічні котки; л — дискові загортачі; 1 і 10 — зуби; 2 — стояк; 3 — скоба; 4 — наральник; 5 — сошник; 6, 8 і 9 — кільця; 7 і 12 — ланцюги; 11, 13 і 16 — обгу- мовані котки; 14 і 15 — полиці; 17 — клиноподібні котки; 18 і 19 конусоподібні котки; 20 — сферичний диск; 21 — піввісь

162

Машини для сівби і садіння

Пальцьові загортачі (рис. 3.15, а, б) застосовують переважно для загортан- ня вузьких і неглибоких борозен. Пальцьові загортачі використовують у ви- гляді загострених зубів 1 на пружинних стояках 2 або наральників, прутків циліндричного та овального перерізів. Такі загортачі кріплять шарнірно до корпусу сошника або приєднують до механізму піднімання сошників. Їх за- стосовують на зернових сівалках.

Шлейфи мають вигляд кілець і ланцюгів (рис. 3.15, в, г). Ними загортають неглибокі борозни і вирівнюють поверхню поля. Найчастіше їх використову- ють на зернових і зерно-трав’яних сівалках.

Борінку застосовують у вигляді масивних кілець або плоскої рами із жорсткоприкріпленими до них зубами (рис. 3.15, д). Під час руху борінок зу- би 10 загортають глибокі борозни, подрібнюють грудки і вирівнюють поверх- ню поля. Такі борінки встановлюють на деяких зернових сівалках, картопле- саджалках та інших машинах.

Полицеві загортачі (рис. 3.15, є, ж) мають невеликі полиці 14 і 15. Поверх- ні полиць плоскі або криволінійні лівого і правого обертання. Їх установлю- ють із невеликим кутом атаки. Ці загортачі приєднують до сошників або кот- ків жорстко або шарнірно. Для збільшення стійкості ходу вони підпружинені. Полицеві загортачі встановлюють на овочевих, бурякових та інших сівалках.

Котки застосовують для ущільнення рядків, загортання борозен тощо. Їх виготовляють металевими і пневматичними. За формою обода вони бувають циліндричні, клиноподібні, конічні з вигнутим та ввігнутим профілями. Ци- ліндричні пневматичні котки (рис. 3.15, е, є) встановлюють на бурякових, ку- курудзяних, овочевих та інших сівалках.

Клиноподібні котки (рис. 3.15, з) — це порожнисті циліндричні корпуси з клиноподібним профілем обода. Їх установлюють на пресових і стерньових зернових сівалках.

Конічні котки (рис. 3.15, і, к) складаються з двох косовстановлених котків з конічною поверхнею обода і спрямовані вершинами один до одного. Під час роботи ці котки зсувають ґрунт із стінок борозни всередину рядка, загор- тають насіння або розсаду і ущільнюють в рядку ґрунт. Їх влаштовують на кукурудзяних, овочевих та інших сівалках і на розсадосадильних машинах.

Дискові загортачі (рис. 3.15, л) мають два сферичних диски, встановлені під кутом до напрямку руху. Їх використовують для загортання глибоких і широких борозен. Поворотом осей 21 дисків регулюють ступінь загортання борозен. Установлюють їх на картоплесаджалках.

3.2.3. Механізми передач сівалок

На посівних машинах вали насіннє- і туковисівних апаратів приводяться в рух від опорно-привідних коліс або прикочувальних котків. Для передачі ру- ху застосовують зубчасті, ланцюгові або зубчасто-ланцюгові передачі. Меха- нізми передач установлюють з лівого чи правого боку сівалки або у середній її частині. Ланцюгові передачі застосовують при значних відстанях між віссю опорно-привідного колеса і валом висівних апаратів. Найчастіше використо- вують зубчасто-ланцюгові передачі.

163

Розділ 3

Рис. 3.16. Механізми передач зернотуко- вих сівалок:

а — механізм передачі сівалки СЗ-3,6А; б — контрпривід; в — механізм передачі зерно-трав’яної сівалки; 1 і 9 — осі коліс; 2, 5 і 10 — вали контрприводів; 3 — вал туковисівних апаратів; 4 і 11 — вали на- сіннєвисівних апаратів; 6 — обгінна муф- та; 7 — роз’єднувач; 8 — зірочка (Z = 9)

На рис. 3.16, а зображено механізм приводу висівних апаратів сівалки СЗ-3,6А. Рух від осі 1 опорно-привідного колеса передається на вал контр- приводу 2, а далі до шестерень А і Д редуктора. Від редуктора ланцюговою передачею приводяться в рух туковисівні апарати 3, а двома іншими ланцю- говими передачами — насіннєвисівні апарати 4.

Контрпривід (рис. 3.16, б) механізму передач складається з трьох валів: двох бічних і короткого середнього. Бічні вали з’єднані з середнім обгінними муфтами 6, які дають змогу передавати рух одночасно від обох коліс сівалки. На середньому валу контрприводу закріплений роз’єднувач (муфта) 7 і зіроч- ка 8 для передачі руху до редуктора. Роз’єднувач відключає ланцюгову пере- дачу на редуктор при переведенні сошників у транспортне положення. Час- тоту обертання валів насіннє- і туковисівних апаратів регулюють переміщен- ням шестерень А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, И в редукторі, тобто зміною його переда- точного числа. При цьому загальні передаточні числа для механізму приводу насіннєвисівних апаратів сівалки СЗ-3,6А становлять 0,198, 0,428, 0,616 і 1,33, а для туковисівних апаратів — 0,067, 0,112, 0,160, 0,232, 0,268 і 0,386.

На рис. 3.16, в наведено схему механізму приводу висівних апаратів для насіння трав сівалки СЗТ-3,6А. Рух від вала контрприводу 10 передається ланцюговою передачею до шестерні А редуктора, далі через шестерні Б, В, Г, Д і Е, ланцюгову і зубчасту передачі на вал 11 висівних апаратів. Перемі-

164

Машини для сівби і садіння

щенням шестерень у редукторі змінюють його передаточні числа від 0,260 до 1,785. Редуктор дає змогу отримувати 11 різних частот обертання висівних апаратів, а отже, і різну кількість висіву насіння.

3.2.4. Механізми заглиблення і піднімання сошників

Для переведення сошників зернових сівалок з робочого положення у транспортне і, навпаки, із транспортного — у робоче, а також для встанов- лення їх на задану глибину застосовують гідрофіковані системи простих ва- жільних механізмів.

Механізм заглиблення і піднімання сошників зернотукової сівалки СЗ-3,6А складається із кронштейна 1 (рис. 3.17, а), регулювального гвинта 2, гідроциліндра 3, двоплечих важелів 4, 6 і 9, гвинтових тяг 5 і натискних штанг 8 з пружинами 7. При обертанні гвинта 2 в гайці кронштейна 1 торець гвинта упирається у важіль 9 і повертає його проти годинникової стрілки. Гі- дроциліндр 3 переміщується вліво і повертає важіль 4, який передає рух на важіль 6, а цей важіль, повертаючись, натискує на штангу 8 і глибина ходу сошників збільшується. Якщо обертати гвинт у зворотному напрямку, то тиск на сошники зменшиться, внаслідок чого зменшиться також глибина їх ходу. Зусилля стиску пружини 7 штанги 8 кожного сошника регулюють індивідуа- льно переміщенням М-подібного шплінта в отворах штанги. Рівномірність (стійкість) ходу сошника у ґрунті залежить від зрівноваження діючих сил: си- ли тяжіння сошника G, зусилля пружини Qпр, сили опору ґрунту R і тяги Р.

Механізм піднімання призначений для переведення сошників із робочо- го положення у транспортне і, навпаки, із транспортного — у робоче. Гідро- циліндр ЦС-75 цього механізму під’єднують до гідросистеми трактора. При подаванні масла у ліву порожнину гідроциліндра шток переміщується вправо і за допомогою важелів 4 і 6, тяги 5 і штанги 8 сошники піднімають- ся вгору в транспортне положення. Сошники опускаються під дією власної ваги. У робочому положенні сошників рукоятка розподільника гідросистеми трактора має займати нейтральне положення, шток бути цілком втягнутим

Рис. 3.17. Механізми піднімання і заглиблення сошників зернотукових

сівалок:

а — схема механізму сівалки СЗ-3,6А; б — механізм заглиблення сошників сі- валки СЗС; 1 — кронштейн; 2 — регулю- вальний гвинт; 3 — гідроциліндр ЦС-75; 4 і 9 — важелі; 5 — гвинтова тяга; 6 — важелі підняття сошників; 7 — пружина; 8 — натискна штанга; 10 — регулюваль- на гайка; 11 — гідроциліндр; 12 — рама

165

+

Розділ 3

у циліндр, а в транспортному — виходити із циліндра на 200 мм. При втя- гуванні штока у корпус гідроциліндра сошники примусово заглиблюються, а при виході із нього — піднімаються. У транспортному положенні сівалки за допомогою гвинтових тяг 5 регулюють відстань 150…180 мм від ґрунту до нижньої кромки всіх сошників. Такі механізми встановлюють на сівалках СЗ-5,4, СЗТ-3,6 та ін.

На зернотукових модульних стерньових сівалках механізм заглиблення і піднімання сошників складається із гідроциліндра 11 (рис. 3.17, б), двох по- здовжніх тяг, з’єднаних між собою стяжною гайкою, нижньої і верхньої ланок. Гідроциліндр під’єднується до гідросистеми трактора і при подаванні масла в циліндр сівалка переводиться з робочого положення у транспортне. Глибину ходу сошників регулюють гайкою 10 і переміщенням упору на штоці гідроци- ліндра. На деяких зернотукових сівалках з анкерними, кілеподібними сош- никами глибину їх ходу регулюють за допомогою начіплювання тягарців масою 1 кг на хомутик або повідець сошника.

Компетенції № 31-36
31-32 Будова та призначення повітряної системи охолодження двигуна. Однією з необхідних умов нормальної роботи двигуна є його певний тепловий стан (режим). Середня температура газів упродовж робочого циклу   становить   близько   800 °С.    Частину   теплоти    сприй­мають деталі камер згоряння й розміщені поряд з ними, внаслі­док чого температура може досягати рівня, коли  погіршується якість оливи, передчасно займається робоча суміш і можлива детонація під час її згоряння (карбюраторний двигун), зменшу­ються зазори в рухомих сполученнях, погіршується наповнення циліндрів, знижується потужність двигуна. За нижчої ніж по­трібно температури двигуна втрачається корисна теплота, пали­во недостатньо випаровується, погано займається, повільно го­рить, внаслідок чого потужність двигуна знижується. Крім того, внаслідок конденсації палива зі стінок циліндрів змивається олива.

Отже, для забезпечення нормальної роботи двигуна слід під­тримувати оптимальні температури його деталей, якими вважа­ють близькі до найвищих допустимих. Стан двигуна, за якого температури основних деталей сприяють ефективному перебігу робочого процесу і водночас забезпечують їх високу роботоздатність і довговічність, називають нормальним тепловим станом, або режимом

Теплоту від двигуна відводять в атмосферу. Це вимушені втрати теплової енергії, які залежать від типу двигуна, його конструкції та способу охолодження.

Одні системи охолодження характеризуються тепловіддачею безпосередньо в навколишнє середовище, інші — наявністю про­міжного теплоносія. У перших для охолодження використову­ють атмосферне повітря (повітряне охолодження), у других про­міжним носієм є рідина (рідинне охолодження).

2. Будова і робота повітряної системи охолодження.

Система повітряного охолодження двигуна складається з ве­нтилятора 9 (рис. 3.49) та напрямних: кожуха 2, щитків (де­флекторів) 4, 7, 8, лопатей 10.

Ротор вентилятора і напрямні лопаті вилито з алюмінієвого сплаву. Ротор закріплено на одному валі зі шківом, який приво­диться клинопасовою передачею від шківа колінчастого вала. Напрямні лопаті разом з каркасом прикріплено до остова двигу­на. Він слугує для зміни напрямку повітряного потоку на про­тилежний до напрямку обертання ротора, що унеможливлює завихрення.

Для запобігання потраплянню сторонніх предметів і змен­шення забрудненості охолоджуваних поверхонь напрямні лопаті обладнано захисною сіткою 11.

Повітря, що нагнітає вентилятор, кожух і дефлектори спря­мовують у міжреберний простір циліндрів 5 і головок. Регулю­ють тепловий  стан двигуна дросельним диском,  встановленим

 

 

 

 

 


 

 

Рис. 3.49. Схема повітряного охолодження двигуна Д-144.

1 — радіатор; 2 — кожух; З — замок; 4,7,8 — відповідно задній, середній і передній дефлектори; 5 — циліндр; 6 — шпилька кріплення дефлектора; 9 — вентилятор; 10 — напрямні лопаті; 11 — захисна сітка.

 

під захисну сітку вентилятора, для цього можна також вмикати або вимикати оливний радіатор (диск кріплять за температури 5 °С і нижче, при цьому радіатор вимикають).

Система повітряного охолодження простіша, ніж рідинного і зручніша в експлуатації, однак потребує значної потужності приводу вентилятора, не забезпечує рівномірного охолодження деталей, створює більший шум.

Компетенція 33-34 ЛПР  Будова та робота систем повітряного та рідинного охолодження, газорозподільчого та декомпресійного механізму.



Компетенція 35-36 
Технологія посіву зернових та просапних культур.У системі агротехнічних заходів, які забезпечують рівень продуктивності вирощуваної сільськогосподарської культури, до найвідповідальніших слід віднести сівбу та садіння.

Сівба — технологічний процес, за якого насіння розміщують по площі і загортають у ґрунт на певну глибину.

Садіння — технологічний процес, за якого у ґрунт висаджують розсаду, саджанці чи органи вегетативного розмноження сільськогосподарських культур.

Основними вимогами до сівби чи садіння є здійснення технологічних процесів районованим якісним матеріалом для кожної зони і культури, виконання їх в оптимальні строки, додержання норм і глибин висіву чи садіння, правильне і рівномірне розміщення рослин на площі.

Якість посівного матеріалу характеризують на основі сортових і посівних ознак кожної вирощуваної культури. Першу ознаку визначають на основі апробації у полі на насінницьких ділянках агрономи. Контроль за сортовими і посівними ознаками здійснюють державні насіннєві інспекції. До показників якості посівного матеріалу належать категорія насіння, чистота, схожість, посівна придатність, енергія проростання, натура, маса 1000 зерен, вирівняність, пошкодження шкідниками і вологість зерна Від якості насіннєвого матеріалу залежить норма висіву.

Норма висіву насіння різних культур залежить від його розміру, чистоти і схожості. У межах однієї й тієї самої культури насіння може мати різну масу, тому при використанні для сівби насіння з більшим значенням вагову норму висіву збільшують і навпаки. Для дрібного насіння встановлюють меншу норму висіву, ніж для більш крупного насіння. Наприклад, вагова норма висіву озимих зернових культур становить 220 – 250 кг/га, а проса — 12 – 15 кг/га. Або ж норма висіву гороху дрібнонасінних сортів 2 – 2,5 ц/га, а крупнонасінних — 3 – 4 ц/га. Якщо з тих або інших причин висівають насіння з нижчими показниками схожості чи чистоти, то норму висіву відповідно збільшують, тобто слід враховувати показник господарської придатності.

Норма висіву залежить від способу сівби. За рядкового звичайного способу сівби норму висіву збільшують порівняно з широкорядним способом сівби у 2 – 3 рази (наприклад, гречки або проса). За перехресного способу сівби норму висіву збільшують на 10 – 15 %.

Норми висіву значно залежать від вологості ґрунту. У посушливих умовах на одиниці площі слід вирощувати менше рослин, тому норму висіву, як правило, зменшують. У північних і північно-західних районах за більшої забезпеченості рослин вологою встановлюють більші норми висіву, ніж у районах південного сходу чи півдня. Проте в північних районах за високої вологості ґрунту, повітря і відносно нижчої температури ґрунту чітко спостерігається зниження польової схожості, що зумовлює збільшення норми висіву. В умовах зрошення норма висіву у посушливих

районах півдня вища порівняно з богарним землеробством цієї самої зони.

Підвищують (на 10 – 15 %) норми висіву і у разі запізнення з сівбою, оскільки в такому разі погіршуються умови для проростання насіння. Проте слід пам’ятати, що порушення оптимальних строків сівби не компенсує втрат врожаю застосуванням підвищених норм висіву.

Строки сівби. Визначення оптимального строку сівби має вирішальне  значення для отримання високих урожаїв сільськогосподарських культур. Висіяним в оптимальні строки рослинам створюється найкраще забезпечення факторами життя (вода, тепло, повітря, температура, елементи живлення), тому вони дружно вкорінюються, сходять, ростуть і розвиваються, внаслідок чого збільшується врожай і поліпшується його якість. Змінюючи строки сівби, можна змінити умови і строки проходження окремих етапів органогенезу, що впливає на продуктивність рослин.

Строки сівби залежать від біологічних особливостей культури, призначення продукції, її використання за строками, температури ґрунту і повітря, стану ґрунту, рельєфу поля, вологості ґрунту та ін. За строками сівби ярі культури с.г. поділяють на ранні, середні та пізні строки сівби.

Культури раннього строку сівби починають проростати за температури ґрунту на глибині загортання насіння від 1 до 2 °С (ячмінь, овес, яра пшениця, багаторічні бобові трави, горох, вика, коноплі, морква, петрушка, цибуля, часник та ін.), а їх сходи стійкі до можливих весняних приморозків. Запізнення із сівбою цих культур на 5 днів знижує врожай на 7 – 10 %.

Насіння культур середнього строку сівби починає проростати за температури ґрунту на глибині загортання насіння від 3 до 6 °С (льон, нут, цукрові буряки, люпин, соняшник та ін.).

Пізні ярі культури потребують більш високих температур для проростання насіння — 8 – 12 °С (кукурудза, просо, соя, квасоля, рис, тютюн, гречка, баштанні, коріандр та ін.), оскільки у холоднішому ґрунті насіння їх довго не сходить, загниває, внаслідок чого сходи будуть зріджені.

Строки сівби озимих культур в Україні є такі:

в Поліссі — з 20 серпня по 5 вересня; у Лісостепу — 10 – 25 вересня;

в Степу — 15 – 25 вересня;

в Криму — з 15 вересня до 10 жовтня.

Зазначені строки сівби озимих зумовлені тим, щоб їх рослини встигли до зими досить розкущитись, зміцніти і накопичити у тканинах захисні поживні речовини (вуглеводи), які підвищують їх зимостійкість. Проте сівбу потрібно провести у такий строк, щоб рослини озимих культур не переросли, бо за цих умов є загроза їх випрівання. Дослідами у різних зонах України доведено, що для того, щоб озима пшениця і жито досить розвинулись до зими, потрібно від 50 до 60 днів із сумою середньодобових температур понад 5 °С 450 – 550 °С. В Україні серед озимих вирощують ріпак, який сіють раніше від зернових — на початку серпня. За однакових умов зволоження ґрунту слід розпочинати сівбу озимих зернових після непарових попередників, а закінчувати по зайнятих і чистих парах, після яких загроза переростання озимини більша. У посушливі роки озимину після непарових попередників за недостатньої кількості вологи висівати не бажано.

Глибина загортання насіння — це відстань від поверхні ґрунту по вертикальній лінії до нижньої частини розміщення висіяного насіння. Насіння у ґрунт має бути загорнене в такі умови, щоб воно знаходилось на твердому ложі і

було належно забезпечене водою, теплом, повітрям та елементами мінерального живлення.

Глибина загортання насіння має бути оптимальною, бо занадто глибоке загортання погіршує умови аерації, знижує температуру ґрунту й значно утруднює вихід молодих ростків на поверхню ґрунту, а за мілкого загортання насіння гірше забезпечене водою, тому затримується поява сходів і за таких умов вони бувають часто зрідженими. Визначаючи глибину загортання насіння, слід урахувати такі умови: розмір насіння і особливості проростання, вологість ґрунту на час сівби і його гранулометричний склад, окультуреність ґрунту, забур’яненість і наявність у ньому елементів живлення, строк і спосіб сівби.

Способи сівби. Залежно від біологічних особливостей культури, окультуреності ґрунту, забезпечення рослин вологою й цільового використання сільськогосподарської продукції нині застосовують такі способи рядкової сівби (садіння): звичайний рядковий, вузькорядний, перехресний, широкорядний, пунктирний, стрічковий, гніздовий, квадратний, квадратно-гніздовий, борозенний, гребеневий, шаховий.

Звичайний рядковий спосіб сівби розрахований на висівання зернових колосових, гороху, однорічних і багаторічних трав та інших культур. За такої сівбі насіння розміщується з міжряддями від 10 до 25 см (частіше 15 см), а в рядку — через 1,5 – 2 см.

Вузькорядний спосіб сівби проводять із вужчим міжряддям (6,5 – 7,5 см), що за однакової норми висіву порівняно із звичайним забезпечує рівномірніший розподіл рослин на площі, а відстань між рослинами у рядку 3 – 4 см.

Перехресний спосіб проводять звичайними рядковими сівалками, установивши їх на висівання половини норми висіву порівняно зі звичайним рядковим (але збільшену на 10 – 15 %). Рослини за перехресного способу сівби, як і за вузькорядного, краще використовують світло, вологу і поживні речовини, на таких посівах слабше розвиваються бур’яни, краще кущаться зернові, внаслідок чого приріст врожаю становить 3 – 4 ц/га. Однак перехресний спосіб сівби має такі недоліки: насіння при висіві вздовж і впоперек загортається на неоднакову глибину; за подвійного проходу агрегату ґрунт ущільнюється і висушується; на перехрестях посів загущується; збільшуються трудо- та енергозатрати і затягуються строки сівби.

Широкорядний спосіб сівби (з міжряддям понад 30 см) забезпечує більшу площу живлення з урахуванням потреб рослин і створює умови для механізованого розпушування ґрунту під час вегетації для регулювання водно-повітряного режимів, знищення бур’янів, підживлення рослин тощо. Цей спосіб використовують для вирощування кукурудзи, сорго, соняшнику, картоплі, буряків, гречки, проса, рицини, бавовнику, насінників багаторічних трав і багатьох овочевих культур. Проте за цього способу сівби не завжди досягається рівномірне розміщення рослин.

Пунктирний спосіб сівби — один із видів широкорядного способу сівби, бо відстань між рядками становить 45 см і більше, а поодиноке насіння у рядку розміщується рівномірно на певній відстані одне від одного. Таку сівбу здійснюють сівалками з комірково-дисковими висівними апаратами з використанням каліброваного насіння буряків, кукурудзи, соняшнику. При цьому зменшується норма висіву і немає потреби у додатковому формуванні густоти насадження. Такий спосіб вважають одним із найдосконаліших, оскільки він забезпечує підвищення врожаю просапних культур порівняно з урожаєм їх за звичайного широкорядного

способу сівби.

Стрічковий спосіб сівби поєднує вузькорядний чи звичайний рядковий і широкорядний способи сівби. За такого способу два чи кілька рядків, які утворюють стрічку, чергуються з широким міжряддям. Відстань між окремими рядками у стрічці становить 7,5 – 15 см, а між стрічками — 45 – 60 см і більше. Залежно від кількості рядків у стрічці посіви бувають двотристрічкові і більше. Стрічковий спосіб сівби застосовують найчастіше в овочівництві при вирощуванні культур з малою площею живлення та з повільним початковим ростом (моркви, цибулі та ін.), а тому сильно заростають бур’янами у перші фази росту. Крім овочевих культур, згаданий спосіб застосовують при вирощуванні проса, гречки, насінників багаторічних трав.

Гніздовий спосіб сівби є одним із видів широкорядного способу сівби, за якого насінини у рядку розміщуються окремими гніздами по кілька штук. За такого способу сівби за наявності ґрунтової кірки (може утворитись після сівби) на важких слабооструктурених ґрунтах два-три ростки з гнізда легше проникають на поверхню ґрунту, ніж поодинокі сходи. Крім того, порівняно із пунктирним широкорядним посівом гніздовий забезпечує економію насіння. Механізований обробіток на таких посівах здійснюють в одному напрямку.

Квадратний спосіб сівби (садіння) — сівба поодиноких насінин по кутах квадрату. У таких посівах прополювання і розпушування ґрунту в міжряддях можна виконувати механізовано в кількох напрямках, що значно зменшує затрати праці і коштів під час догляду за посівами без застосування гербіцидів. Таким способом раніше сіяли кукурудзу, соняшник, рицину, хоча за технологією виконання він складніший, бо складно забезпечити прямолінійність рядків в обох напрямках і потребує застосування спеціальних сівалок. Проте за біологічного землеробства роль його зростає.

Квадратно-гніздовий спосіб — це розміщення кількох насінин або садивного матеріалу гніздами по кутах квадрата. Рівномірний розподіл рослин на площі за даного способу сівби (садіння) визначає кращу освітленість рослин, дає змогу механізувати догляд за рослинами і значно скоротити затрати праці та інших засобів. Його застосовують для вирощування овочевих і деяких технічних культур.

Борозенний спосіб сівби — це розміщення насіння на дно спеціально утвореної борозни. Його застосовують у посушливих районах, щоб покласти насіння зернових колосових культур у більш вологий ґрунт і захистити ґрунт від видування. Борозенний спосіб сівби проводять сівалками, перед сошником якої влаштовують спеціальні борознувальники, які розгортають верхній пересохлий шар ґрунту. Переваги цього способу сівби: насіння кладуть у вологий ґрунт, воно швидко сходить; взимку у борозенках накопичується сніг, що захищає рослину від вимерзання; на полі меншою мірою утворюється кірка.

Гребеневий спосіб сівби — це сівба на спеціально створених гребенях, які нагортають підгортальниками. Його застосовують у північних та інших районах на вологих і холодних ґрунтах, де посівам шкодить надмірна кількість води, нестача тепла і повітря. Завдяки кращому прогріванню гребенів рослини швидше і дружніше сходять, що зумовлює вищий врожай зернових та овочевих культур.

У районах нестійкого зволоження картоплю вирощують напівгребеневим способом. За гребеневої (в перезволожених районах) чи напівгребеневої поверхні поля ґрунт у рядку краще прогрівається, менше ущільнюється під час опадів, на гребенях швидше проростають бур’яни, а зайва волога відводиться по борознах.

2. Післяпосівний обробіток ґрунту

Післяпосівний обробіток — система заходів (рідше один) обробітку ґрунту від сівби (садіння) до збирання сільськогосподарських культур для вирішення таких завдань:

-    створення оптимальної будови верхньої частини орного шару ґрунту, за якої забезпечуються належні умови для проростання насіння і дружної появи сходів, подальшого росту і розвитку вирощуваних культур;

-       знищення ґрунтової кірки для забезпечення насіння і коріння рослин повітрям;

-   знищення проростків і сходів бур’янів з метою утримання посівів (насаджень) чистими від останніх;

-      поліпшення поживного режиму у ґрунті і внесення у нього добрив чи пестицидів;

-   формування густоти просапних культур;

-   створення і збереження певного профілю і форми поверхні ґрунту.

Залежно від біологічних особливостей і призначення культури, погодних умов, типу ґрунту, рельєфу території і технології вирощування за строками виконання певних технологічних операцій у системі післяпосівного обробітку ґрунту виділяють три етапи:

-   обробіток ґрунту відразу після сівби (садіння),

-   обробіток від сівби до появи сходів,

-   обробіток ґрунту після появи сходів.

Обробіток ґрунту відразу після сівби має своїм завданням створити сприятливі умови для якнайшвидшої появи сходів на основі вирівнювання поверхні поля і поліпшення контакту насіння із ґрунтом. Для цього застосовують такі заходи: боронування, шлейфування, коткування з метою вирівнювання поверхні ґрунту, зменшення площі випаровування вологи, подрібнення грудок, якщо ґрунт не досить якісно розроблений перед сівбою.

Для поліпшення контакту насіння з ґрунтовими часточками в агрегаті з посівними машинами використовують посівні борони. Якщо на поверхні ґрунту немає неприкритого зерна, то замість борін посівний агрегат краще укомплектувати шлейфами. Цю саму операцію виконують ланцюжки, прикріплені за кожним сошником.

Шлейфування не дає позитивних результатів, коли воно проводиться за підвищеної вологості ґрунту (він мажеться, що спричинює утворення кірки), або ж за умов сухого ґрунту (він розпилюється, а при вітрах може мати місце видування його) і за наявності на поверхні рослинних решток.

Коткування проводять в агрегаті з посівними машинами або слідом за сівбою. Післяпосівне прикочування особливо доцільне, коли ґрунт дуже розпушений чи сухий. Завдяки цьому заходу посилюється контакт насіння з ґрунтом, відновлюється зруйнований передпосівним обробітком підтік капілярної вологи до насіння, руйнуються грудки, поверхня вирівнюється, що й зумовлює краще прогрівання і прискорює дружне проростання як висіяних культур, так і насіння бур’янів.

Добрі наслідки післяпосівне коткування ґрунту у посушливих умовах забезпечує й тоді, коли самі сівалки обладнані коточками, що ущільнюють ґрунт лише у рядку. Якщо ж вологість ґрунту при сівбі достатня чи випадають дощі, то припосівне чи післяпосівне коткування ґрунту не проводять.

Обробіток ґрунту від сівби до появи сходів проводять з метою знищення кірки і бур’янів, які перебувають у фазі «білої ниточки». Кірка утруднює надходження у ґрунт повітря, яке потрібне для проростаючого насіння і мікроорганізмів, посилює випаровування води і створює механічну перешкоду для появи сходів, а в умовах зрошення посилює надходження до рослин шкідливих солей. Кірка утворюється насамперед на неструктурних, важко- і середньосуглинкових ґрунтах із низьким вмістом у вбирному комплексі ґрунту кальцію і магнію, на солонцюватих і сірих лісових ґрунтах і рідше — на чорноземах. Якщо ж кірка утворилась, її треба негайно зруйнувати. Для цього використовують ротаційні мотики, борони і котки. На посівах дрібнонасінних зернових, зернобобових, капусти, томатів та інших культур ротаційна мотика знищує кірку уколами, не перемішуючи ґрунту, а тому практично зовсім не пошкоджує сходів. Обробляти такий ґрунт доцільно в ранішні години, поки кірка відійшла. Ґрунтову кірку на посівах руйнують зубовими і сітчастими боронами на культурах, насіння яких загортається глибоко (кукурудза, горох тощо), і тоді, коли більшість насіння ще не дало проростків. Боронують упоперек або навкіс рядків легкими або середніми боронами залежно від міцності кірки.

Досходове боронування досить ефективне на полях, зайнятих культурами, у яких період від сівби чи садіння до появи сходів тривалий або ж насіння їх висівають глибоко у ґрунт і під час руху борони зуби не досягають їх. Виконують його, коли насіння бур’янів перебуває у фазі «білої ниточки», що дає змогу знищити їх до 90 – 95 % в оброблюваному шарі ґрунту, а насіння культурних рослин тільки починає проростати.

Розпушують верхній шар ґрунту на 2/3 глибини загортання насіння. Для цього проводять боронування широкозахватними агрегатами, щоб зменшити кількість слідів на поверхні поля. Боронують упоперек напрямку сівби чи навкіс рядків, а перехресні посіви — тільки навкіс рядків (по діагоналі). На глинистих і суглинкових ґрунтах за глибокого загортання насіння культурних рослин (чи садіння картоплі) використовують важкі і середні борони, а за більш мілкого загортання насіння — легкі посівні і сітчасті борони. Останні краще копіюють поверхню і знищують бур’яни. Щоб зуби борін не входили глибоко у ґрунт і не пошкоджували культурних рослин, на передньому ряду до центрального і до двох крайніх зубів на задньому ряду борони приварюють зуб під кутом 7°, що поліпшує стійкість роботи борони і дає змогу збільшити швидкість руху агрегату до 10 км/год, тоді як без них борона працює якісно тільки зі швидкістю 2,5 – 4 км/год.

Якщо період від сівби (садіння) до появи сходів досить тривалий (15 – 20 днів), то досходове боронування проводять двічі. Не боронують площі, де підсіяні багаторічні трави, щоб не пошкодити їх і не зрідити.

Посіви просапних (соняшнику, кукурудзи і гречки) боронують за 3 – 5 днів до появи сходів, картоплі — двічі. На гребеневих посадках картоплі ґрунт розпушують культиваторами КОН-2,8 або КРН-4,2, встановлюючи на кожну секцію по одній стрілчастій лапі посередині міжрядь та по дві бритви, які підрізають вершину гребеня на глибину 3 – 5 см. Культивацію здійснюють водночас із боронуванням сітчастими або профільними боронами, які рухаються посередині рядків, коли ростки бульб сягають висоти 3 – 4 см.

У районах з достатньою кількістю опадів ефективним виявилось поступове нарощування висоти гребенів лапами-підгортачами (окучником) до і після появи сходів, коли бур’яни перебувають у фазі 2 – 3 листків, а профілі гребеня засипають без утворення борозенки по центру рядка.

Обробіток ґрунту після появи сходів вирішує переважно завдання, пов’язані зі створенням сприятливих умов для забезпечення рослин факторами життя в оптимальному співвідношенні відповідно до біологічних особливостей культури на основі поліпшення фізичного стану ґрунтового середовища і знищення бур’янів.

Обробіток ґрунту після появи сходів культур суцільної сівби на посівах зернових і зернобобових культур починають із боронування. Проводять його на полях, де необхідно розпушити верхній шар ґрунту з метою знищення сходів бур’янів, а також поліпшити аерацію ґрунту, знищити ґрунтову кірку й активізувати біологічні процеси у ґрунті. Боронування відіграє важливу роль у боротьбі зі сходами бур’янів, які в цей час ще слабі і легко вириваються бороною, зменшуючи забур’янення посівів на 30 – 50 % і більше. Проте боронувати сходи культур суцільного способу сівби треба з урахуванням біологічних особливостей культур і умов, які складаються при цьому

Борони вибирають залежно від стану рослин і властивостей ґрунту. Добре розвинену озимину на важких ґрунтах боронують важкими боронами у два сліди  або дисковими боронами в пасивному стані, а слабку озимину на легких ґрунтах — в один слід середніми або навіть легкими боронами. На слабо розвиненій озимині, що не розкущилась, боронування краще проводити у два строки: вперше — як тільки можна вийти в поле легкими боронами в один слід; вдруге — через 1 – 2 тижні після першого, коли озимина вже підросла та зміцніла. Боронування слід виконувати упоперек чи навкіс рядків гусеничними тракторами із широкозахватною зчіпкою.

Ярі зернові краще боронувати, коли вони зміцніли (період кущення), але не переросли, а зернобобові (горох, вика, сочевиця, чина) ще не утворили вусиків (у фазі 3 – 5 листків), бо якщо рослини сплелися вусиками, боронувати посіви не можна.

Принцип підходу до вибору борін для боронування ярини такий, як і для боронування озимини — залежить від гранулометричного складу ґрунту, стану розвитку рослин та їх густоти.

Не можна боронувати посіви під час сильного вітру, що зумовлює піднімання у повітря дрібних часточок ґрунту. Недоцільно боронувати зернові і зернобобові культури на піщаних ґрунтах, дуже зріджені посіви і ті, до яких підсіяні багаторічні трав.

Обробіток ґрунту після появи сходів просапних культур включає такі агротехнічні заходи: боронування, формування густоти, розпушування міжрядь, підгортання.

Просапні культури боронують, щоб розпушити ґрунт і знищити бур’яни, а іноді з метою проріджування посівів. Під час розпушування ґрунту мульчуючий шар із сухого ґрунту зменшує випаровування води, а на важких глинистих ґрунтах запобігає утворенню тріщин. На ущільнених ґрунтах за глибокого загортання насіння і з добре розвиненими рослинами важкими чи середніми боронами посіви кукурудзи обробляють у фазі «шилець» чи у фазі 2 – 5 листків;

легкими чи середніми боронами посіви соняшнику — після утворення 2 – 3 пар справжніх листків;

сорго у фазі 4 – 7 листків;

сою — у фазі першого трійчастого листка і за висоти рослин 10 – 15 см; кормові боби — у фазі 2 – 3 листків;

гречку — у фазі першого справжнього листка;

просо — у фазі кущення, коли рослини добре укоріняться. Боронують посіви впоперек чи під кутом до напрямку сівби за швидкості 3 – 5 км/год.

Краще боронувати сходи соняшнику, буряків і баштанних культур після полудня, коли на рослинах зникне роса, вони підв’януть і не будуть дуже крихкими і ламкими.

На посівах цукрових буряків для боронування за появи першої пари справжніх листків використовують легкі посівні борони ЗПБ-0,6 або райборінки ЗОР-0,7, а на ущільнених ґрунтах — середні борони ЗБСС-1,0. Їх можна використати для формування густоти рослин цукрових буряків, розпушуючи ґрунт на глибину не більш як 2/3 глибини загортання насіння за швидкості агрегату 3 – 4 км/год під кутом 25° до напрямку рядків, а за наварених зубів під кутом до 7° — зі швидкістю до 8 – 10 км/год. При цьому значно знижуються затрати ручної праці на догляд за посівами, а оптимальна густота посівів з рівномірним розміщенням рослин зумовлює максимальне використання родючості ґрунту, сонячної енергії та інших факторів, які визначають рівень врожайності та якість вирощеної продукції.

Розпушування ґрунту в міжряддях і рядках просапних культур за відсутності високоефективних гербіцидів необхідне для боротьби з бур’янами у процесі систематичного обробітку міжрядь ґрунтообробними знаряддями. Цим заходом знищуються не тільки бур’яни, а й створюється мульчуючий шар із сухого ґрунту, підвищується водопроникність і поліпшується повітряний і поживний режими ґрунту.

Кількість, глибина і строки розпушування міжрядь залежать від біологічних особливостей культури, способів сівби, тривалості вегетаційного періоду, забур’яненості поля, частоти і кількості випадання опадів, стану культурних рослин, щільності ґрунту, застосування гербіцидів тощо.

На більш забур’янених площах з рослинами низької швидкості росту без застосування гербіцидів і на ґрунтах, здатних до ущільнення, кількість міжрядних розпушувань міжрядь має бути більшою порівняно з високоокультуреними ґрунтами.

Глибше розпушують ґрунт на більш вологих ґрунтах і при зрошенні. Недоцільні надто глибокі культивації у посушливих умовах, які призводять до збільшення непродуктивних втрат вологи, а значне пошкодження коріння рослин при цьому спричинює депресію їх ростових процесів і зниження врожайності. Проте й за надмірно мілких розпушувань за цих умов можливе утворення тріщин у ґрунті за недостатнього мульчуючого шару ґрунту.

За даними досліджень Уманського ДАУ, на чорноземних ґрунтах, рівноважна щільність яких близька до оптимальної, глибина розпушування 6 – 7 см була найкращою у боротьбі з бур’янами і сприяла формуванню вищого врожаю порівняно з міжрядним обробітком від мілкого до глибокого, чи навпаки.

Проте на важких ґрунтах, здатних до запливання, глибина першого обробітку міжрядь збільшується до 12 – 14 см, а щоб запобігти присипанню культурних рослин використовують спеціальні пристосування. Під час наступних міжрядних розпушувань збільшують ширину необробленої захисної смуги, щоб менше травмувати коріння культурних рослин.

Для розпушування ґрунту і знищення бур’янів у рядках чи гніздах застосовують голчасті диски чи полільні борони.

У період вегетації кукурудзи ґрунт в міжряддях обробляють культиваторами. У разі застосування дуже летких гербіцидів (ерадикан, алірокс) їх загортають на

глибину 7 – 10 см, а тому обмежують глибину культивації до 5 – 6 см. На порівняно пухких ґрунтах краще застосовувати культиватори, обладнані стрілчастими лапами, лапами бритвами і полільними боронами КРН-38 (останні знищують бур’яни у захисних зонах рядка), а на ущільнених — стрілчастими лапами (270 мм) разом з напівлапами (145 мм) і полільними борінками.

На посівах олійних культур (соняшнику, сої, ріпаку) на чистих від бур’янів полях проводить одну культивацію міжрядь на глибину 8 – 10 см, під час якої в захисних зонах рядка бур’яни знищують полільними борінками КРН-38.

Якість міжрядних обробітків просапних культур значно краща, якщо культиватори водити за допомогою орієнтирів по напрямних щілинах, нарізаних під час чи до сівби (елементи астраханської технології). Це зумовлено тим, що при цьому значно зменшуються захисні зони і виключається пошкодження рослин.

Гребеневі посадки картоплі розпушують культиваторами КОН-2,8П або КРН- 4,2, обладнаними стрілчастими лапами і лапа-ми-бритвами, які підрізають вершини гребенів на 3 – 5 см, а в центрі міжрядь глибину обробітку встановлюють до 12 см, коли проростки картоплі мають довжину 3 – 4 см. До цього доцільно розпушувати ґрунт і знищувати проростки бур’янів сітчастими чи профільними боронами. Перший раз обробляють міжряддя картоплі за висоти рослин 10 – 12 см на глибину

16 – 18 см за умов достатнього зволоження і на 12 – 14 см за недостатнього зволоженні, а наступні — на 7 – 8 см у міру появи бур’янів чи запливання ґрунту.

За звичайного садіння до появи cходів картоплі проводять 1 – 2 боронування важкими боронами, в подальшому — культивації міжрядь на 8 – 10 см з боронуванням. Останній обробіток міжрядь виконують на 7 – 8 см.

Підгортання застосовують і під час вирощування кукурудзи, буряків, томатів та інших просапних культур. При підгортанні вологим ґрунтом виростає додатковий ярус коріння і це підвищує стійкість рослин проти вітролому. Цю операцію виконують за допомогою полицевих або дискових підгортачів. З використанням перших всередині міжряддя на глибину 8 см установлюють стрілчасту лапу, а по краях — полицеві підгортачі на 5 – 6 см, які присипають бур’яни.

На посівах цукрових буряків рослини починають підгортати, коли вони утворили 4 – 5 пар справжніх листочків, а повторюють кілька разів у міру появи сходів бур’янів. Цей захід доцільний за умов достатнього зволоження чи зрощення, а за посушливих умов він спричинює посилене випаровування вологи.

Олійні культури доцільно підгортати за висоти культурних рослин 30 – 40 см, але щоб бур’яни на цей час за висотою були не вище ніж 10 см, бо за більшої висоти вони не будуть достатньо пригорнуті і продовжуватимуть свій ріст та розвиток і поповнюватимуть запаси насіння в ґрунті.




Компетенції № 29-30



Будова та призначення рідинної системи охолодження двигуна.

Для тривалої і безперебійної роботи двигуна необхідно забезпечити певний температурний режим. При перегріванні двигуна його потужність зменшується через зростання механічних витрат на подолання сил тертя і зменшення наповнення циліндрів свіжим зарядом робочої суміші. Крім того, при цьому нагрівається масло, в’язкість його зменшується, мащення деталей погіршується. Деталі інтенсивно спрацьовуються і змінюють свої механічні властивості (міцність, твердість). При переохолодженні двигуна також знижується потужність і підвищується витрата палива через погіршення умов утворення і згоряння робочої суміші, а також збільшуються затрати потужності на подолання сил тертя через погіршення мащення деталей при збільшенні в’язкості масла.

Для підтримання постійного теплового режиму двигуна призначена система охолодження. Деталі двигуна охолоджуються різними способами, але основну кількість теплоти від деталей в атмосферу відводить система охолодження. Залежно від виду теплоносія системи охолодження поділяють на рідинні і повітряні. Класифікація систем охолодження.

 

Рідинні системи охолодження бувають з термосифонною і примусовою циркуляцією рідини.

У термосифонній системі охолодження циркуляція відбувається через те, іцо гаряча рідина легша від холодної і піднімається вгору в сорочці охолодження від нагрітих деталей, потім по верхньому патрубку надходить в радіатор, а з радіатора по нижньому патрубку в сорочку охолодження повертається охолоджена рідина. Термосифонна система охолодження проста за будовою, але не забезпечує достатнє охолодження рідини через повільну циркуляцію рідини. Така система застосовується для охолодження пускових двигунів. Сорочка системи охолодження пускового двигуна патрубками сполучена із сорочкою системи охолодження дизеля.

У сучасних двигунах запроваджуються системи охолодження з примусовою циркуляцією рідини за допомогою відцентрового насоса. Завдяки більшій інтенсивності циркуляції рідини місткість таких систем менша, як і маса дизеля, рівномірність і ефективність охолодження більша.

 

5.2. Загальна будова і робота систем охолодження

Системи охолодження, в яких сорочка охолодження вільно сполучена з атмосферною за допомогою паровідвідної трубки, називаються відкритими. У сучасних двигунів сорочка охолодження сполучається з атмосферою періодично через пароповітряний клапан. Така система називається закритою. Застосування пароповітряного клапана дозволяє збільшити тиск в сорочці охолодження до 0,115 МПа, одночасно зростає температура кипіння рідини, вода менше випаровується, що зменшує накип на стінках сорочки.

На сучасних тракторних двигунах застосовується закрита система рідинного охолодження з примусовою циркуляцією рідини, яка складається з таких елементів: сорочки охолодження, яка утворюється порожнинами блока 9 (рис. 5.2, а) і головки блока циліндрів 7, з’єднаних між собою; радіатора 1, який верхнім 4 і нижнім 11 патрубками з’єднується з сорочкою охолодження; рідинного відцентрового насоса 10 і вентилятора 13, встановлених на одному Всілу в загальному корпусі, прикріпленому до блока. Привод насоса і вентилятора здійснюється від колінчастого вала через два шківи і приводні паси. У верхній частині головки блока циліндрів розташований корпус термостата 6, який відвідною трубкою 5 з єднаний з корпусом насоса 10. Рідина в сорочку охолодження заливається через горловину верхнього бачка радіатора, яка закривається кришкою з пароповітряним клапаном 2. Зливається рідина із сорочки охолодження за допомогою краників 12, встановлених на нижньому бачку радіатора і блока циліндрів.

Описание: image32

При роботі холодного двигуна рідина в системі циркулює по малому колу: насос 10 — розподільна труба 8 — сорочка охолодження— термостат 6 — відвідна трубка 5, знову — до насоса 10. Циркуляція здійснюється до досягнення рідиною температури 60...75°С.

При такій температурі спрацьовує термостат і рідина починає циркулювати по великому колу за допомогою насоса 10 і нагрітої рідини: насос 10 — розподільна труба 8 — сорочка охолодження — термостат 6 — верхній патрубок 4 — верхній бачок радіатора 1 — серцевина радіатора — нижній бачок радіатора — нижній патрубок 11 — насос 10. У трубках серцевини радіатора рідина охолоджується, оскільки в серцевині радіатора один потік рідини із патрубка 4 розподіляється і теплота від рідини

передається трубкам серцевини. Зовнішня поверхня трубок обдувається потоком повітря, що всмоктується вентилятором 13.

При нормальній роботі двигуна з номінальним навантаженням температура охолоджувальної рідини, яка потрапляє у верхній бачок радіатора, становить 85...90°С, а температура охолодної рідини на вході в сорочку охолодження відповідно 70...75°С. В радіаторі температура охолоджувальної рідини зменшується на 10...15°С.

Система повітряного охолодження складається із вентилятора 1 (рис. 5.2, б), кожуха 3, іцитків-дефлекторів 7 і ребер 6 гільз і головок циліндрів. Привод вентилятора 1 здійснюється від колінчастого вала через два шківи і приводний пас.

При роботі дизеля вентилятор 1 втягує атмосферне повітря через сітку 2 і спрямовує його за допомогою кожуха 3 до ребристої

поверхні циліндрів, які обдуваються повітряним потоком і охолоджуються. Змінюючи розмір вікон 8 щитками-дефлекторами 7, змінюють інтенсивність охолодження циліндрів. Чим більше розмір вікон 8, тим менше опір потоку повітря вони створюють, а циліндри краще охолоджуються. Під кожухом 3 встановлюється масляний радіатор 4, який також охолоджується повітряним потоком.

Система повітряного охолодження зменшує габарити і масу дизеля, простіша в експлуатації, але має підвищений шум і витрати потужності двигуна (5...10 %) на привод вентилятора.

Системи рідинного охолодження сучасних дизелів відрізняються від наведеної принципової схеми (рис. 5.2, а):

наявністю датчика і покажчика температури охолоджувальної рідини і місцем встановлення датчика;

наявністю пристроїв для регулювання інтенсивності повітряного потоку через серцевину радіатора і способом керування цим пристроєм;

конструкцією насоса і способом його приводу, місцем розташування термостата, їх кількістю і конструкцією.

Датчик температури охолоджувальної рідини може встановлюватись у верхньому патрубку радіатора після корпуса термостата (Д-65Н), в кінці відвідного трубопроводу головки циліндрів (СМД18Н, А-41) або в патрубку відведення рідини із сорочок охолодження кожного ряду циліндрів дизелів СМД-60, отвір 3 (рис. 5.3). Термостат встановлюється в корпусі на головці циліндрів Д-65. Термостат кожної головки циліндрів дизеля СМД-60 розташований в загальному корпусі 15, який встановлено між патрубками 18 головок циліндрів, верхнім патрубком 12 радіатора і відвідною трубкою 17.

Інтенсивність повітряного потоку регулюється встановленням перед серцевиною радіатора полотняної шторки 8 або металевих пластин (жалюзі). Ці пристрої частково або повністю перекривають доступ повітря із атмосфери до серцевини, регулюючи тим самим інтенсивність охолодження рідини. Для керування шторкою 8 дизеля СМД-60 призначений тросик 13 і ланцюжок 14 (кільце ланцюжка— в кабіні трактора). Ланцюжок фіксується відносно вихідного штуцера. Для зменшення кількості повітря, що надходить в радіатор при охолодженні дизеля, ланцюжок за кільце втягують в кабіну і фіксують. Шторка 8 розмотується на валику і обмежує доступ повітря. Якщо ланцюжок відпустити, шторка автоматично скручується завдяки спеціальному пристрою.

Для зливання рідини із сорочки охолодження У-подібних двигунів служать два краники 24, розташовані внизу кожного ряду циліндрів. Для зручності керування дизелем СМД-60, на краниках встановлюється видовжений важіль, кінець якого виступає над захисним боковим кожухом капота. Важіль краника нижнього бачка радіатора виведений на передню частину радіатора.

Описание: image33

Описание: image34

В системі охолодження дизеля ЯМЗ-240 застосовано розширювальний бачок, система має гідравлічну муфту відключення вентилятора з автоматичним пристроєм для забезпечення оптимального теплового режиму незалежно від навантаження і температури навколишнього середовища.

Системи повітряного охолодження сучасних дизелів мають тягу 4 (рис. 5.4) для керування жалюзі 5, які змінюють величину вихідних вікон. Для кращого охолодження головки циліндрів в ній виконано наскрізні отвори. Кожух 12, передній 7, задній 1 і середній З дефлектори (тонкі металеві пластинки) спрямовують повітря, поліпшуючи його розподіл по поверхні циліндрів і головок. Вентилятор складається з двох основних частин: ротора 8 з лопатками і напрямного апарата 9. Привод ротора 8 здійснюється від колінчастого вала через шківи 16, 14 і приводний пас 15. Напрямний апарат своїми лопатями змінює напрям повітря, яке проходить через нього, тобто спрямовує його проти напрямку обертання ротора. Це зменшує втрати енергії у вентиляторі і дозволяє одержати вищий тиск повітря, яке нагнітається. На напрямний апарат встановлено швидкознімну захисну сітку 10, закріплену спеціальними гайками.

Кількість повітря, яке надходить до вентилятора, регулюється за допомогою заслінки (дросельного диска), встановленої за захисною сіткою 10. Генератор може бути виконаний окремо (рис. 5.4.) або вмонтований у вентилятор.

 

5.3. Охолоджувальні рідини

Надійність роботи рідинної системи охолодження залежить від властивостей охолоджувальної рідини, яка повинна бути достатньо теплоємкою, з високою температурою кипіння і низькою температурою замерзання, не мати схильності до утворення накипу, не викликати корозії металевих деталей і не пошкоджувати гумових і пластикових матеріалів, бути безпечною для людини в процесі експлуатації, а також пожежобезпечною, дешевою і поширеною.

Найпоширеніша охолоджувальна рідина тракторних двигунів в умовах сільського господарства — це вода. Основні її недоліки: температура замерзання 0°С і наявність солей, які у вигляді накипу відкладаються на поверхнях сорочки охолодження і деталях системи.

При низьких температурах і тривалих зупинках двигуна воду із системи необхідно зливати, щоб вона при замерзанні не пошкодила систему і двигун. «Розморожування» двигуна може слугувати причиною того, що вода при замерзанні збільшується в об’ємі до 10%, а утворений при цьому лід тисне на стінки системи з силою до 250 МПа. Тому зимою багато часу витрачається на щоденне заливання води в систему і пуск дизеля або додаткові витрати енергії для підігрівання води перед заливанням в систему. При зупинках тракторів протягом

робочого дня взимку, щоб не замерзала вода, двигун не зупиняють, що призводить до перевитрати палива і підвищеного спрацювання деталей. При нагріванні води солі кальцію і магнію утворюють накип, який зменшує отвори каналів і порушує циркуляцію. Теплопровідність накипу у 10...15 раз нижча, ніж у металів. Чим більший, щільніший і твердіший шар накипу, тим швидше перегрівається двигун і зростають витрати палива. Тому в системі охолодження повинна бути лише «м’яка» вода — дощова або снігова.

В умовах експлуатації також використовується річкова й озерна вода, яка достатньо м’яка, а кринична, джерельна і морська вода — жорсткі. Дощова, снігова, річкова і озерна вода може використовуватись в системі без попереднього обробітку, кринична, джерельна і морська — після попереднього пом’якшення. Найпростіший спосіб визначення жорсткості води — миття в ній рук господарським ми(лом. Якщо мило добре піниться і змивається з рук, то вода м’яка, а якщо навпаки—вона жорстка.

В холодний період року в системах охолодження застосовують спеціальні рідини — антифризи.

Антифриз — це суміш етиленгліколю і дистильованої води. Промисловість виготовляє дві марки антифризів — 40 і 65 з температурою замерзання відповідно -40°С і -65°С. При замерзанні антифризів утворюється сипка маса, об’єм якої збільшується лише на 0,2.„0,3%, тому система не розморожується.

Антифриз-40 — світло-жовта, трохи каламутна масляниста рідина, являє собою суміш із 53% етиленгліколю і 47% дистильованої води. Антифриз-65 має жовтогарячий колір і складається з 66% етиленгліколю і 34% дистильованої води. В антифризи додають антикорозійну присадку, у складі якої фосфорнокислий натрій №12 і ІРО4 і 1 г/л декстрину. Фосфорнокислий натрій захищає від корозії чавунні, сталеві й мідні деталі, а декстрин — припої й деталі із алюмінію і міді.

Використання антифризів в системі охолодження дає такі переваги: низька температура застигання і висока — кипіння, високий ступінь в’язкості, рідина не горюча, з достатньо високою теплоємністю і теплопровідністю.

Основним недоліком антифризів є токсичність. Попадання антифризу в організм людини викликає тяжкі отруєння. Тому при роботі з ними необхідно дотримуватись таких основних заходів безпеки: не можна всмоктувати рідину ротом; заливаючи в систему, не розливати її і не розбризкувати; працювати бажано в гумових рукавичках та спеціальному одязі; після роботи вимити руки з милом.

Для цілорічної експлуатації тракторів і автомобілів призначені рідини Тосол-А40 і Тосол-А65 зелено-голубого кольору, які при температурах відповідно -40°С і -65°С перетворюються у кисілеподібну масу. Тосол виготовляють на основі етиленгліколю з добавкою 2,5...3,0% складної композиції протикорозійних і антипінних присадок.

 

5.4. Способи пом’якшення води

Пом’якшують воду кількома способами. Нижче наведено найпростіші з них.

Кип’ятіння води протягом 15...20 хв. При кип’ятінні розпадаються і осідають солі кальцію і магнію (Са (НСОз)2! Mg (НСОз)г). При цьому вода пом’якшується. Після відстоювання і фільтрування таку воду застосовують в системі охолодження.

Приготування розчину з 10 л води і 3 кг технічного тринатрійфосфату (НазРО/, І2ІТ2О); кілька разів перемішують. Після відстоювання 1 л розчину додають до 200 л жорсткої води і знову перемішують; після відстоювання воду заливають в систему.

Додавання безпосередньо в систему охолодження від 3 до 10 г хромпіку (К2Сг2С>7) на 1 л води. Хромпік перетворює солі кальцію і магнію в пухкий осад, який циркулює з водою і легко виводиться із системи при промиванні.

Пропускання води через переносний глауколітовий фільтр.

Пропускання води через магнітний фільтр.

Замочування 2 кг сіна у 60 л води протягом 2 діб. Профільтровану воду заливають у систему з розрахунку 1 л пом’якшеної на 1,5 л жорсткої води.


1.  Призначення системи охолодження.

Тепловий баланс.  Розподіл тепла, що утворюється внаслідок згоряння палива в двигуні:

■      На корисну роботу 25 - 35 %;

■      На тертя і приведення механізмів 10 - 15 %;

■      3 відпрацьованими газами видаляється  25 - 40 %;

■      3 охолодженою рідиною видаляється  до 25 %;                 

Система охолодження служить для підтримки  найвигіднішого температурного режиму двигуна.

   Температура охолодженої рідини, що міститься в головці блока ци­ліндрів, має становити 80-95°С. Такий температурний режим найвигідніший, забезпечує нормальну роботу двигуна й не повинен змінюватися залежно від температури навколишнього повітря та наван­таження двигуна.

Рідинні системи охолодження бувають: відкриті; закриті.

   Відкрита система охолодження безпосередньо сполучаєть­ся з навколишньою атмосферою, а закрита (рис. 1 а), що засто­совується в сучасних двигунах, — періодично, через спеціальні кла­пани в кришці радіатора або розподільного бачка.

    В закритих систе­мах охолодження підвищується температура кипіння охолодної рідини, й вона менше випаровується. Крім того, циркуляція рідини примусоваі Для повітряних систем охолодження (рис. 1, б) ха­рактерна безпосередня передача теплоти в атмосферу. Потрібна інтенсивність охолодження досягається за допомогою охолодних ре­бер, вентилятора  та рефлектора.

 

 Принцип дії рідинної системи охолодження.  

   Відцентро­вий насос, який дістає обертання за допомогою паса від шківа колін­частого вала, засмоктує охолодну рідину з нижньої частини радіатора через патрубок і нагнітає її в сорочку охолодження циліндрів. Охо­лодна рідина обмиває насамперед найбільш нагріті деталі двигуна, відбирає частину теплоти, а потім через верхній патрубок подається у верхній бачок радіатора. Проходячи крізь серцевину радіатора в нижній бачок, нагріта рідина охолоджується й знову спрямовується до відцентрового насоса. Водночас частина нагрітої рідини надхо­дить у сорочку впускного трубопроводу для підігрівання пальної су­міші, а також у разі потреби відводиться через спеціальний кран в опалювач салону кузова.

 

 

Охолоджувальні рідини.

В якості охолоджувальних рідин використовується: вода  та антифриз.

Антифриз являє собою водний розчин етиленгліколю з специфічними домішками (присадками), які по суті є складними хімічними компонентами.

Хімічний склад та кількість цих домішок є промисловою таємницею кожного виробника,тому ми  розглянемо тільки функціональну складову.

Серед присадок можна виділити:

-         Антикорозійні;

-         Стабілізаторні;

-         Протипінні;

-         Фарба.

Сучасна вітчизняна  промисловість випускає антифриз слідуючих марок:

«ТОСОЛ-А40», «ТОСОЛ-А65» що відповідно вказує на температуру замерзання  -40, та  -65.

 

Радіатор призначається для охолодження рідини, що відводить теплоту від двигуна. Він складається з нижнього та верхнього латун­них бачків, припаяних до серцевини, патрубків і заливної горловини з пробкою. Радіатор пластинчастий, його серцевину виготовлено з латунної стрічки (рис. 1). Патрубки бачків через прогумовані шланги сполучають радіатор із сорочкою охолодження блоку циліндрів.

в Рис1

Радіатор:

а — будова; б — трубчаста серцевина; в — пластинчаста серцевина; 1 — верхній бачок із патрубком; 2 — паровідвідна трубка; 3 — заливна горловина з пробкою; 4 — серцевина; 5 — патрубок із зливальним краником; 6 — нижній бачок; 7— трубки; 8 — поперечні пластини.

   Заливна горловина радіа­тора герметично закривається пробкою (рис3), в яку встановле­но випускний (паровий) 7 і перепускний (повітряний) 9 клапани.

   Випускний клапан 7 відкривається, коли тиск у системі охоло­дження підвищується до 0,15 МПа. При цьому вода, що застосо­вується як охолодна рідина, закипає за температури 109 °С.

Якщо клапан відкритий, рідина, яка закипає, або пара відводиться в розширювальний бачок, що запобігає руйнуванню радіатора й пат­рубків.

   Перепускний клапан 9 відкривається, коли тиск у системі зни­жується до 0,01 МПа внаслідок зменшення об'єму охолодної рідини або конденсації парів рідини під час остигання двигуна. При цьому в радіатор надходить рідина з розширювального бачка, шо запобігає сплющуванню трубок серцевини  радіатора підвищеним тиском.

 

.

Рис. 4

Пробка радіатора:

1— патрубок для приєднання трубки до розширювального бачка; 2 — горловина ра­діатора; 3 — кришка пробки; 4 — прокладка кришки; 5, 6 — пружини відповідно ви­пускного клапана та кришки; 7, 9 — відповідно випускний і перепускний клапани; 8, 10 — прокладки відповідно випускного й перепускного клапанів

Розширювальний бачок, який виготовляється із пластмаси, або латуні містить певний об'єм охолодної рідини й слугує для компенсації зміни об'єму охолодної рідини в системі охолодження під час роботи двигуна.

Відцентровий водяний насос установлюється в передній частині блока циліндрів і забезпечує примусову циркуляцію рідини в системі охолодження. Він складається з алюмінієвого корпусу в якому запресовано сталевий стакан. У стакані розміщено два під­шипники, на яких установлено вал. Підшипники заповнюються мастилом (змащувати їх не треба до ремонту). На передньому кінці вала напресовано маточину  вентилятора, а на задньому — чавунну крильчатку. Ущільнення заднього кінця вала на виході його з кор­пусу досягається самоущільнювальним сальником з ущільнюваль­ною шайбою, розміщеною всередині корпусу сальника, по поверх­ні якої своїм торцем ковзає крильчатка. Всередині корпусу сальника встановлено також гумову манжету  й розтискну пружину. Остання через латунні обойми   притискає торці манжети до кор­пусу ущільнювальної шайби  сальника. Щоб запобігти проникан­ню рідини в корпус насоса (в разі несправності сальника), в ньому зроблено дренажний (контрольний) отвір, крізь який рідина витікає назовні. Це запобігає також вимиванню мастила з підшипника. До маточини  вентилятора болтами прикріплюється шків привода від­центрового насоса та вентилятора .

Термостат — двоклапанний, призначається для прискорення пі­дігрівання двигуна після пуску й автоматичного підтримання найвигіднішого теплового режиму двигуна під час руху автомобіля. Його встановлюють у корпусі відвідного патрубка головки циліндрів. Тер­мостат двигуна складається з корпусу 2 (рис. 6), в якому роз­міщено рухоме осердя 4 з двома клапанами: перепускним 1 та основ­ним 7. У початковому (верхньому) положенні осердя втримується поворотною пружиною 3. Всередині осердя розміщено реактивний штифт 5, гумовий буфер 6, гумову діафрагму 8 і тверду термочутливу речовину — церезин (кристалічний віск) 9, що має великий коефі­цієнт об'ємного розширення. Під час прогрівання двигуна після пус­ку (рис. 6, а) основний клапан 7закритий, а перепускний 1 — від­критий, і охолодна рідина циркулює по малому колу, минаючи раді­атор: від відцентрового насоса в сорочку охолодження й через перепускний клапан 1 термостата назад до насоса. Таким чином охо­лодна рідина, циркулюючи тільки сорочкою охолодження, швидко нагрівається й прогріває двигун. У міру нагрівання охолодної рідини церезин  в осерді термостата починає плавитися й, розширюючись, вибиває діафрагму 8, передаючи через буфер 6 зусилля на штифт 5. Останній, упираючись у корпус, переміщує осердя 4 з клапанами вниз, відкриваючи основний клапан і прикриваючи перепускний.

При цьому нагріта рідина починає частково надходити через основ­ний клапан 7у радіатор, а частково — через перепускний до насоса (рис. 6, б). Коли охолодна рідина прогріється до температури 90 .94 °С, основний клапан повністю відкривається, а перепуск­ний — закривається. В цей час циркуляція всієї рідини відбувати­меться по великому колу через радіатор (рис. 6 в).

Рис.6

 Жалюзі складаються з вертикальних пластин, шарнірно закріпле­них угорі та внизу перед радіатором. Повертання пластин для зміни кількості повітря, що проходить крізь серцевину радіатора, а отже, регулювання температури охолодної рідини здійснюються рукоят­кою з місця водія. Коли рукоятка всунута до кінця, жалюзі відриті, й повітря вільно проходить крізь серцевину радіатора. Прикриваються жалюзі витягуванням рукоятки. Це потрібно для прискорення про­грівання двигуна й під час руху за низьких температур навколишньо­го повітря.

 Наслідки перегрівання:

■      Погіршення кількості наповнення циліндрів пальною сумішшю

■      Розрідження і вигоряння масла

■      Ймовірність заклинювання поршнів, виплавляння вкладишів

■      Збільшення спрацювання деталей

■      Наслідки переохолодження:

■      Збільшення втрат на тертя

■      Зменшення потужності двигуна

■      Конденсація парів бензину, зливання змащення

■      Збільшення спрацювання деталей.

2. Загальна будова рідинної системи охолодження.

В систему охолодження двигуна   входять:

1-радіатор,

2- жалюзі,

3- водяний насос,

4- термостат,

5-   кран опалювача,

6- підвідна трубка,

7- відвідна трубка,

8-радіатор опалювача,

9-датчик температури,

10-зливні краники

Проблемні запитання :

-         Шановні учні , як ви вважаєте, чи можуть хімічні компоненти різних виробників , різного хімічного складу,  поєднуватись один з одним без побічних явищ?Відповідь очевидна.

-         З курсу спецтехнології вам відомо чому ми використовуємо тільки  мяку воду , а як отримують цю воду?

-         Який висновок можна зробити при порівнянні температури кипіння етиленгліколю (170) та води (100)?

Несправності  системи охолодження.

1. Підтікання охолоджувальної рідини (пошкодження шлангів радіатора, зношення сальника, слабке або нерівномірне затягування гайок кріплення головок циліндрів, пошкодження прокладок, слабке затягування хомутиків шлангів, тріщини в блоці, голівці, непритерті зливні краники).

2. Перегрівання двигуна (слабкий натяг паса привода вентилятора і водяного насоса, його замаслювання, малий рівень рідини в системі, накип в сорочці охолодження, заїдання клапана термостата, закриті жалюзі, забруднення радіатора).

3. Переохолодження двигуна (заїдання жалюзі в відкритому положенні, відсутність утеплення капота, несправність термостата).

V. Закріплення нового матеріалу.

          1. Яке призначення системи охолодження?

2. Яка загальна будова системи охолодження?

3. Яке призначення і яку будову мають радіатор, водяний насос, вентилятор, термостат?

4. Які основні несправності системи охолодження?

5. Які компоненти входять до антифризу?

VІ. Підсумок заняття.

Виставлення оцінок.

VІІ.  Домашнє завдання.

1. Опорний конспект.

2. Підручник

 

 

 

Додаток 1

 Завдання для індивідуальної роботи

Завдання 1 (мал. 1)

I. Якою цифрою позначені сорочки охолодження блока і головки блока циліндрів?

II. Який пристрій забезпечує примусову циркуляцію рідини в системі охолодження?

III. У якому пристрої відбувається найбільш інтенсивне охолодження рідини?

IV. Який вузол збільшує інтенсивність повітряного потоку,  що проходить через серцевину радіатора?
Мал. 1.

V. Який пристрій регулює повітряний потік, що проходить через серцевину радіатора?

VI. Якою цифрою позначені шланги, що з`єднують радіатор з сорочкою охолодження двигуна?

VII. Який вузол служить для відбору рідини в радіаторі обігрівача?

VIII. Який пристрій автоматично змінює інтенсивність циркуляції рідини через радіатор?

IX. По якому шлангу рідина повертається з радіатора обігрівача в сорочку охолодження двигуна?

X. Якою цифрою позначений краник зливу рідини з системи охолодження?

Запишіть номери правильних відповідей в клітинки:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання 2

 

 I. У якій відповіді правильно названий прилад, що створює циркуляцію рідини, в системі охолодження двигуна?


1. Вентилятор. 2. Радіатор. 3. Насос. 4. Термостат.

II. У якому з названих приладів відбувається віддача тепла від охолоджуванної води в атмосферу?


1. У відцентровому насосі. 2. У радіаторі. 3. В розподільній  трубі.

III. Який прилад підводить охолоджувану рідину безпосередньо до найбільш нагрітих деталей двигуна?


1. Вентилятор. 2. Радіатор. 3. Термостат. 4. Водорозподільна труба.

IV. У якій відповіді правильно вказаний тип насоса системи охолодження двигуна автомобіля ЗІЛ-130?


1. Поршневий. 2. Відцентровий. 3. Діафрагмовий. 4. Шестеренчастий.

V. Порожнистий простір, між зовнішніми стінками циліндрів і внутрішньою поверхнею блока і головки циліндрів, називається:

1. Робочим об'ємом циліндра.2. Повним об'ємом циліндра.

3. Сорочкою охолодження.

VI. У якій відповіді правильно вказаний прилад, що створює повітряний потік, що проходить через радіатор?


1. Вентилятор. 2. Жалюзі. 3. Відцентровий насос.

VII. Радіатор складається з верхнього і нижнього бачків, з`єднаних між собою:

1. Шлангами. 2. Трубками. 3. Сіткою.

VIII. Система охолодження, в якій відсутні клапани в пробці заливної горловини радіатора, називається:


1. Відкритою. 2. Закритою.

IX. У відкритій системі охолодження вода закипає при:


1. 85 °С. 2. 100 °С. 3. 119 °С.

X. Підвищений тиск в закритій системі охолодження створюється:



1. Паровим клапаном. 2. Повітряним клапаном. 3. Паровим і повітряним клапанами одночасно.
Запишіть номери правильних відповідей в клітинки:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання 3 (мал. 2)

мал. 2.

I. . На мал. 2 цифрою 1 позначено:



1. Жалюзі. 2. Радіатор.3 Вентилятор.

II. На мал. 2 цифрою 2 позначено:



1. Радіатор. 2. Зливний кран. 3. Термостат.4. Відцентровий насос.

III. На мал. 2 цифрою 3 позначений:



1. Вентилятор. 2. Компресор. 3..Термостат.

IV. На мал. 2 цифрою 4 позначений:



1. Перепускний трубопровід. 2. Термостат. 3.Датчик.

V. На мал. 2 цифрою 5 позначений:



1. Вентилятор. 2. Відцентровий насос. 3. Радіатор. 4. Термостат.

VI. На мал. 2 цифрою 6 позначено:



1. Сорочку охолодження. 2. Перепускний трубопровід.

VII. Якою цифрою на мал. 2 позначений кран опалювача кабіни автомобіля:



1.- 3. 2. -5. 3. -7. 4.- 13.

VIII. На мал. 2 цифрою 11 позначено:



1. З`єднувальні трубопроводи. 2. Зливні крани.

IX. На мал. 2 цифрою 7 позначений:



1. Кран опалювача. 2. Опалювач. 3. Датчик покажчика температури рідини,. 4. Зливний кран.

X. Якою цифрою на мал. 2 позначені зливні крани?



1--.7 .2. -11. 3.- 12. 4.- 13.

XI. Цифрою 12 на мал. 2 позначено:



1. Сорочку охолодження. 2. Відцентровий насос. 3. З’єднувальні патрубки і шланги. 4. Жалюзі.
XIII. Якою цифрою на мал. 2 позначений радіатор?

1.- 9. 2.- 13. 3.- 14. 4.- 3.

XIV. . На мал. 2 цифрою 14 позначено:



1. Жалюзі. 2. Радіатор. 3. Вентилятор. 4. Компресор

 

Запишіть номери правильних відповідей в клітинки:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання 4 (мал. 3)

I.В який бачок радіатора поступає рідина з сорочки охолодження?

II.Які елементи радіатора забезпечують інтенсивне охолодження рідини?

ІІІ. У який бачок радіатора поступає охолоджувана рідина з серцевини радіатора?

ІV. По якому патрубку відводиться рідина до корпуса водяного насоса?

V.Якою цифрою позначена пробка заливної горловини радіатора?

VI. Якою цифрою позначена паровідвідна трубка?

VII. Який клапан всередині пробки, відкриваючись, випускає пару в атмосферу і запобігає підвищенню тиску в радіаторі?

VIII. Яка пружина стискається при спрацьовуванні парового клапана?

IX. Який клапан усередині пробки, відкриваючись, впускає в радіатор повітря з атмосфери і запобігає зниженню тиску в радіаторі?

X. Яка пружина стискається при спрацьовуванні повітряного клапана?
Мал. 3

Запишіть номери правильних відповідей в клітинки:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання 5 (мал. 4)

мал.4

I. На мал. 4 цифрою 1 позначено:


1. Паровий клапан. 2. Повітряний клапан. 3. Пружину парового клапана. 4. Пружину повітряного клапана.

II. На мал. 4 цифрою 2 позначено:


1. Повітряний клапан. 2. Паровий клапан. 3. Пружину повітряного клапана. 4. Пружину парового клапана.

III. На мал. 4 цифрою 3 позначено:

1. Пружину парового клапана. 2. Пружину повітряного клапана. 3. Паровий клапан. 4. Повітряний клапан.

IV. На мал.4 цифрою 4 позначено:

1. Пружину парового клапана. 2. Пружину повітряного клапана. 3. Паровий клапан. 4. Повітряний клапан.

V. У закритій системі охолодження двигуна автомобіля ЗІЛ-130 вода системі охолодження закипає при: 1. 73 °С. 2. 85 °С. 3. 100 °С. 4. 119°С.

VI. Який клапан пропускає повітря в радіатор з метою запобігання «сплющення» радіатора після закипання рідини, в закритій системі охолодження і її остигання?

I. Паровий. 2. Повітряний. 3. Обидва клапани.

VII. Хто керує жалюзями, регулюючи повітряний потік, що проходить через радіатор?
1. Вентилятор. 2. Радіатор. 3. Водій. 4. Насос
Запишіть номери правильних відповідей в клітинки:

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання 6 (мал. 3)

Мал.3
I . Яка деталь насоса забезпечує циркуляцію рідини?

ІІ. Якою цифрою позначений вал насоса?

ІІІ. У яких опорах обертається вал?

IV. До якої деталі прикріплюється шків приводу насоса і лопаті вентилятора?

V. Яка деталь насоса безпосередньо кріпиться до блока циліндрів?

VI. До якої частини насоса під’єднується шланг від нижнього бачка радіатора?

VII. Який вузол забезпечує ущільнення між валом і корпусом насоса?

VIII. Який пристрій подає мастило до подшипників вала насоса?

IX. У відцентровому насосі крильчатка закріплена на:

1. Корпусі насоса. 2. Шківі. 3. Валу. 4. Розпірній втулці.

X. Витіканню рідини, з насоса запобігає:

1. Самопідтискний сальник. 2. Водорозподільна труба. 3. Кільцева виточка. 4. Перепускний клапан.

XI. Вал відцентрового насоса встановлений на:

I. Роликових конічних підшипниках.2. Роликових циліндричних підшипниках.

3. Кулькових підшипниках, 4. Бронзових втулках.

XII. Повітряний потік в системі охолодження створюється:

1. Вентилятором. 2. Відцентровим насосом. 3. Радіатором.
4. Водорозподільною трубою.
Запишіть номери правильних відповідей в клітинки:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання 7 (мал. 4)
I. Для швидкого прогрівання двигуна в системі рідинного охолодження встановлюють:
1. Термометр. 2. Термостат. 3. Вентилятор. 4. Радіатор.

II. У системі охолодження двигуна   встановлений термостат:

1. З рідким наповнювачем. 2. З твердим наповнювачем.

III. У системі охолодження двигуна якого автомобіля встановлюється термостат з твердим наповнювачем?
  

IV. У якій відповіді правильно вказана речовина термостата з твердим наповнювачем?
1. Натрій. 2. Графіт. 3. Латунь. 4. Церезин

V . Якою цифрою позначений корпус термостата?

VІ.Якою цифрою позначена тарілка основного клапана ?

VІІ.Якою цифрою позначена тарілка перепускного клапана?

VIII. Яка деталь з’єднує тарілку основного клапана з гофрованим балоном?

IX По якому каналу рідина підводиться від камери патрубка головки циліндрів?
 Мал. 4.

X. По якому каналу рідина відводиться до корпуса водяного насоса, коли температура рідини менше 70°С і основний клапан закритий?

XI. По якому каналу рідина починає поступати до верхнього бачка радіатора, коли її температура підвищується до 75°С і основний клапан відкритий?

Запишіть номери правильних відповідей в клітинки:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



Завдання 8

Позначте в таблиці (+), до яких наслідків призводить перегрівання або переохолодження двигуна:

Наслідки

Перегрівання

Переохолодження

Погіршення кількісного наповнення циліндрів повітрям

Розрідження і вигоряння оливи

Зменшення потужності двигуна

Збільшення втрат на тертя

Конденсація парів палива, змивання оливи Ймовірність заклинювання поршнів,

Виплавляння підшипників

Збільшення спрацювання деталей

 

Утворення нагару на поверхнях поршнів і камер згоряння

 

 

 

https://www.youtube.com/watch?v=DM7yGjna-ms


Компетенція № 27- 28
Будова та призначення декомпресійного механізму та турбокомпресора
відео

Конспект

При обертанні колінчастого вала дизеля значні зусилля прикладаються для подолання опору повітря, яке стискується в циліндрах. Виключення такту стиску з робочого цикла дизеля називається декомпресією, а механізм, за допомогою якого це здійснюється, декомпресійним механізмом.

Декомпресійний механізм використовують для полегшення прокручування колінчастого вала двигуна під час пуску дизеля в холодну пору року, регулювання теплових зазорів клапанів газорозподільного механізму, перевірки паливного насоса на момент початку подачі палива і встановлення кута випередження впорскування палива паливним насосом високого тиску, а також при зупинці дизеля в аварійних ситуаціях. Декомпресія дизеля здійснюється шляхом відкривання та утримання у відкритому стані клапанів ГРМ. Такі механізми застосовують на двигунах Д-2 і А, Д-37Е, Д-65Н1 та інших.

Сучасні тракторні дизелі типу СМД-60, СМД-31Т, ЯМЗ-236, ЯМЗ-238НБ, ЯМЗ-240Б, Д-240, Д-245, КамАЗ-740, ВБбМІОІЗЕ не мають декомпресійних механізмів завдяки поліпшенню пускових властивостей дизелів і підвищенню надійності їх пускових пристроїв.

 

4.5. Технічне обслуговування газорозподільного механізму. Способи усунення несправностей

До основних операцій технічного обслуговування газорозподільного механізму відносяться:

перевірка стану деталей без розбирання двигуна при знятій кришці головки циліндрів;

підтягування кріплення головки циліндрів, стояків валиків коромисел і декомпресійного механізму;

регулювання теплового зазора і декомпресійного механізму;

перевірка і регулювання осьових переміщень розподільного вала;

перевірка стану фасок клапанів та їх гнізд;

очищення клапанів і стінок камери згоряння від нагару;

притирання клапанів до гнізд при знятих головках циліндрів.

Для забезпечення нормальної роботи газорозподільного механізму потрібно виконувати такі операції:

щозміни очищати кришку і головки циліндрів від пилу і бруду, а при підтіканні масла підтягувати їх кріплення;

через кожні 250 год роботи при ТО-2 підтягують кріплення стояків вала коромисел, перевіряють тепловий зазор і роботу декомпресійного механізму. Тепловий зазор також регулюють при появі сторонніх стуків клапанів або після знімання головки циліндрів.

Регулювання теплового зазора дизелів з однорядним розміщенням циліндрів виконується в такій послідовності:

1. Очищають кришку і головку циліндрів від бруду і пилу.

2. У дизелів Д-65Н, А-41, А-01 знімають рукоятку керування декомпресійним механізмом з валика механізму, а в дизелях Д-120, Д-144, СМД-18Н відокремлюють тягу рукоятки керування від валика.

3. Знімають кришку головки циліндрів і прокладку.

4. Підтягують динамометричним ключем гайки кріплення головок циліндрів до блок-картера, а гайковим ключем — гайки кріплення стояків валика коромисел.

5. На дизелях Д-21 та Д-37 рукояткою вмикання, а на дизелях Д-65, СМД-18Н, А-41, А-01 за допомогою викрутки включають декомпресійний механізм для полегшення обертання колінчастого вала.

6. У храповик колінчастого вала встановлюють спеціальну рукоятку і повільно обертають вал за годинниковою стрілкою, поки впускний і випускний клапани першого циліндра не відкриються і не закриються, що відповідає початку стиску в циліндрі.

7. Вал обертають, поки поршень не переміститься у ВМТ. На дизелях Д-21А, Д-120, Д-37Е, Д-144 поршень перебуває у ВМТ тоді, коли мітка ВМТ на шківі приводу вентилятора встановлюється проти покажчика.

На інших дизелях для визначення ВМТ необхідно із отвору в картері маховика або задньої установочної плити вигвинтити установочний гвинт, вставити його протилежним кінцем (без різьби) в той же отвір і, натискуючи на нього, обертати вал, поки гвинт не увійде в отвір на корпусі диска маховика.

Описание: image30

8. Регулюють теплові зазори на впускному і випускному клапанах. Зазори на холодних двигунах Д-21А, Д-120, Д-37Е, Д-144 становлять 0,3 мм; на двигунах Д-240, Д-245, А-41 - 0,25...0,30 мм; на СМД-18Н, СМД-31Т - 0.40.Д45 мм; на дизелях типу СМД-60 відповідно — 0,48...50 мм.

Для цього гайковим ключем, притримуючи викруткою регулювальний гвинт 4 (рис. 4.9), відкручують контргайку 5 на декілька обертів. Встановивши пластинчастий щуп відповідної товщини між бойком коромисла З і торцем стержня-клапана 2, вкручують або викручують гвинт 4. При правильному зазорі щуп повинен переміщатися між бойком і торцем стержня з деяким опором, але без значних зусиль. Потім, притримуючи гвинт 4 викруткою, гайковим ключем надійно затягують контргайку 5.

9. Витягають установочний гвинт з отвору диска маховика.

10. Теплові зазори клапанів інших циліндрів регулюють аналогічно, згідно з порядком роботи циліндрів дизеля.

При регулюванні теплових зазорів клапанів дизелів типу СМД-60 враховують порядок нумерації циліндрів і розміщення клапанів.

Порядок регулювання теплових зазорів аналогічний наведеному раніше, крім виконання операцій:

1. ВМТ першого циліндра визначається шляхом натискання на покажчик ВМТ, розташований на лівій стороні картера маховика (якщо дивитись з боку вентилятора).

2. Після встановлення стержня покажчика в отвір маховика знімають кришку люка на картері маховика у верхній частині і встановлюють стрілку під болт, до суміщення її з міткою на маховику «ВМТ».

3. Відпускають покажчик ВМТ. Під дією пружини він повинен переміститися в початкове положення.

4. Обертають колінчастий вал за годинниковою стрілкою на 40...45° до суміщення стрілки на картері маховика з міткою на маховику «1» і «4».

5. Регулюють тепловий зазор між впускним і випускним клапанами першого і четвертого циліндрів.

6. Обертають колінчастий вал в тому ж напрямку на 240° до суміщення стрілки з міткою на маховику «2» і «5». При обертанні вала від міток «1» і «4» до міток «2» і «5» не звертають уваги на мітки «З» і «6», оскільки в цей час у третьому і шостому циліндрах такт випуску, а не стиску.

7. Регулюють теплові зазори між впускними і випускними клапанами другого і п'ятого циліндрів.

8. Обертають колінчастий вал в тому ж напрямку на 240° до суміщення стрілки з міткою на маховику «З» і «6».

9. Регулюють теплові зазори між впускними і випускними клапанами третього і шостого циліндрів.

Декомпресійні механізми дизелів Д-21А, Д-120, Д-37Е, Д-144 і СМД-18Н не регулюються, а періодично оглядаються, у разі необхідності підтягуються деталі кріплення, а декомпресійні механізми дизелів Д-65, А-41 і А-01 регулюють.

Декомпресійний механізм дизелів Д-65, А-41 і А-01 регулюють так:

- встановлюють валик декомпресійного механізму в положення «Включено»;

відгвинчують контргайку і фіксують болт, щоб його головка не взаємодіяла з коромислом. Від цього положення болт потрібно загвинтити ще на один оберт (на крок різьби 1,0...1,25 мм) і відповідно відкриється клапан;

тримаючи болт в цьому положенні викруткою, гайковим ключем надійно затягують контргайку.

Осьове переміщення розподільного вала регулюється на тих дизелях, де воно обмежується опорним болтом. Допустиме осьове переміщення вала на ОД...0,25 мм забезпечується, якщо вигвинтивши контргайку, повністю вкручують опорний болт, а потім ослаблюють його на 1/4... 1/8 оберта і фіксують контргайкою.

Після регулювання зазорів між клапанами і коромислами та декомпресійного механізму встановлюють на місце прокладку і кришку головки циліндрів.

 

 

 

 

Контрольні питання і завдання

1. Яке призначення декомпресійного механізму?

2. Для чого передбачено зазор між клапанами і коромислом?

3. Чому діаметр шестерні колінчатого вала у 2 рази менше діаметра шестерні розподільного вала?

4. З якою метою розподільні шестерні встановлюють за мітками?

5. Назвіть типи газорозподільних механізмів.

6. Перерахуйте операції, які виконуються при обслуговуванні механізму газорозподілу.

7. З’ясуйте, в якій послідовності регулюють зазори між клапанами і коромислом.

8. Чим утримується коромисло від основного переміщення по своїй осі?

9. До чого може призвести відсутність зазора між торцем впускного клапана і бойком його коромисла?

10. Розкажіть про порядок регулювання зазора між торцем впускного клапана і бойком його коромисла

 Турбонаддування є найефективнішою системою підвищення потужності двигуна внутрішнього згоряння без збільшення частоти обертання його колінчастого вала та робочого об'єму циліндрів. Крім підвищення потужності турбонаддування забезпечує економію палива в розрахунку на одиницю потужності і зниження токсичності відпрацьованих газів за рахунок повнішого згоряння палива.

Система турбонаддування застосовується як на бензинових, так і на дизельних двигунах. Разом з тим, турбонаддування є найефективнішим на дизельних двигунах внаслідок високого ступеня стиснення у двигуні і відносно невисокої частоти обертання колінчастого вала. Стримувальними факторами застосування турбонаддування на бензинових двигунах є можливість настання детонації, яка пов'язана з різким збільшенням частоти обертання двигуна, а також висока температура відпрацьованих газів (1000 °С проти 600 °С у дизельних двигунах) і відповідний нагрів турбонагнітача.

Зазвичай, у турбодвигунів є меншою питома ефективна витрата палива (грам на кіловат-годину, г/(кВт·год)), і вищою літрова потужність (потужність, що знімається з одиниці робочого об'єму двигуна — кВт/л), що дає можливість суттєво збільшити потужність невеликого двигуна без збільшення частоти обертання.

Історія винаходу[ред. | ред. код]

Історія розвитку турбокомпресорів почалася приблизно у той же час, що й створення перших зразків двигунів внутрішнього згоряння. У 1885–1896 роках Готтліб Даймлер і Рудольф Дізель проводили дослідження з підвищення вихідної потужності двигуна і зниження споживання палива шляхом стиснення повітря, що нагнітається в камеру згоряння.

Принцип турбонаддуваня було запатентовано швейцарським інженером Альфредом Бюхі (нім. Alfred Büchi, 1879–1959), який ще у 1905 році в Німеччині, отримав Імператорський патент за № 204630[1] а у 1911 патент США[2]. Автор винаходу вперше успішно здійснив нагнітання за допомогою вихлопних газів, отримавши при цьому зростання потужності на 120%. Ця подія поклала початок поступовому розвитку та впровадженню турботехнологій у конструкції двигунів внутрішнього згоряння.

Сфера використання перших турбокомпресорів обмежувалася великими двигунами, зокрема, корабельними. В авіації з деяким успіхом турбокомпресори використовувалися на винищувачах з двигунами Рено ще під час Першої світової війни. До другої половини 1930-х розвиток технологій дозволив створювати дійсно вдалі авіаційні турбонагнітачі, які забезпечували форсування двигунів в основному з метою підвищення висотності. Найбільших успіхів у цьому досягли американці, встановивши турбонагнітачі на важкі винищувачі P-38 та бомбардувальники Boeing B-17 Flying Fortress у 1938 році. В 1941 році у США було створено винищувач Republic P-47 Thunderbolt с турбонагнітачем, що забезпечив йому видатні льотні характеристики на великих висотах.

На легковому автомобілі торгової марки Cord (модель 812) турбонаддування було використане ще у 1937 році[3]. Цей автомобіль з переднім приводом мав потужність двигуна 170 к.с., проте через банкрутство виробника компанії Cord Automobile у 1937 році масового поширення набути не встиг.

У 1938 р. на заводі «Swiss Machine Works Sauer» було створено перший турбодвигун для вантажного авто. Першими масовими легковими автомобілями, що оснащувались турбінами були Chevrolet Corvair Monza і Oldsmobile з двигуном моделі Turbo Jetfire, що вийшли на американський ринок у 1962–1963 р. Незважаючи на очевидні технічні переваги, низький рівень надійності призвів до швидкого зняття з виробництва цих моделей.

Початок використання турбодвигунів на спортивних автомобілях, зокрема у Формулі-1, у 1970-х роках призвів до значного збільшення популярності турбокомпресорів. Приставка «турбо» стала входити в моду. У той час, майже всі виробники автомобілів пропонували як мінімум одну модель з бензиновим турбодвигуном. Однак, через декілька років, мода на турбодвигуни почала проходити, оскільки з'ясувалося, що турбокомпресор, хоч і дозволяє збільшити потужність бензинового двигуна зате значно збільшує витрату палива. На перших порах часова затримка в реакції турбокомпресора була чималою, що також було серйозним аргументом проти встановлення турбіни на бензиновий двигун.

Корінний перелом у розвитку турбокомпресорів відбувся із встановленням у 1977 році турбокомпресора на серійний автомобіль Saab 99 Turbo і потім, у 1978 р. випуском Mercedes-Benz моделі 300 SD, першого легкового автомобіля, оснащеного дизельним турбодвигуном. У 1981 році з'явився VW Turbodiesel. За допомогою турбокомпресора виробникам вдалось збільшити ефективність роботи дизельного двигуна до рівня бензинового, при меншій витраті палива. Підвищений ступінь стиску та внаслідок адіабатного розширення на робочому ході, забезпечує нижчу температуру вихлопних газів дизельного двигуна. Це знижує вимоги до жароміцності турбіни, через що турбіни на дизельних двигунах зустрічаються частіше ніж на бензинових і можуть мати складнішу конструкцію.

Будова системи турбонаддування[ред. | ред. код]

Незважаючи на відмінності в конструкції окремих систем, можна виділити наступні загальні конструктивні складові системи турбонаддування — повітрозабірник і далі послідовно повітряний фільтр, дросельна заслінка, турбокомпресор, інтеркулер, впускний колектор. Всі елементи об'єднані сполучними патрубками та напірними шлангами.

Більшість елементів турбонаддування є традиційними елементами впускної системи двигуна. Вирізняючою особливістю системи турбонаддування є наявність турбокомпресора, інтеркулера та нових конструктивних елементів керування.

Турбокомпресор[ред. | ред. код]

Докладніше: Турбокомпресор

Турбокомпресор (інше найменування — турбонагнітач, газотурбінний нагнітач) є основним конструктивним елементом системи турбонаддування і забезпечує підвищення тиску повітря у впускний системі. Конструкція турбокомпресора об'єднує два колеса — турбінне й компресорне, розташовані на спільному валу ротора. Кожне з коліс, а також вал з підшипниками поміщені в окремі корпуси.

Турбінне колесо сприймає енергію відпрацьованих газів і передає її на вал ротора. Колесо обертається в корпусі спеціальної форми. Турбінне колесо і корпус турбіни виготовляються з жароміцних матеріалів (сплави металів, кераміка).

Двигун MINI Cooper S (2003) містить інтеркулер з верхнім розташуванням (обведений червоним)

У деяких конструкціях бензинових двигунів для поліпшення охолодження додатково застосовується рідинне охолодження турбонагнітачів. Корпус підшипників турбонагнітача включений у двоконтурну систему охолодження двигуна.

Інтеркулер[ред. | ред. код]

Докладніше: Інтеркулер

Інтеркулер (проміжний охолоджувач) — пристрій, що призначений для охолодження стисненого у нагнітачі повітря. За рахунок охолодження стисненого повітря підвищується його густина. Існує багато критеріїв, якими керуються при створенні інтеркулера. Основні серед них — це максимальний відвід тепла, мінімальні втрати тиску наддування, збільшення інерції потоку.

Інтеркулер виконується у вигляді радіатора повітряного або рідинного типу, що встановлюється на виході з турбонагнітача.

Елементи керування системи турбонаддування[ред. | ред. код]

Регулювальний клапан, вбудованого типу
Регулювальний клапан зовнішнього виконання
Схема блоуоф- або байпас-клапана у стані скидання тиску

Основним елементом керування системи турбонаддування є регулятор тиску наддування, який виконано у вигляді регулювального (перепускного) клапана (англ. wastegate), який може бути вбудований в турбінну частину нагнітача, або бути окремим елементом випускного колектора. Клапан обмежує енергію відпрацьованих газів, спрямовуючи їх частину в обхід турбінного колеса, чим забезпечує оптимальний тиск наддування. Клапан може мати пневматичне або електричне урухомлення. Керування роботою перепускного клапана на основі сигналів датчика тиску наддування забезпечується від блоку керування двигуном (англ. engine control module, ECM).

У повітряному тракті високого тиску (за компресором) може встановлюватись запобіжний клапан, що захищає систему від стрибка тиску, що може настати при різкому закритті дросельної заслінки. Надлишковий тиск може стравлюватись в атмосферу за допомогою запобіжного блуоф-клапана (англ. blowoff valve) або перепускатись на вхід компресора за допомогою байпас-клапана (англ. bypass valve).

Принцип роботи системи турбонаддування[ред. | ред. код]

Робота системи турбонаддування ґрунтується на використанні механічної енергії відпрацьованих газів. Відпрацьовані гази обертають турбінне колесо, яке через вал ротора обертає компресорне колесо. Компресорне колесо стискає повітря і нагнітає його в систему. Нагріте при стисненні повітря охолоджується в інтеркулері і надходить у циліндри двигуна.

Так як при використанні наддування повітря в циліндри подається примусово (під тиском), а не тільки за рахунок розрідження, створюваного поршнем (розрідження здатне засмоктати тільки обмежену кількість суміші повітря з паливом), то в двигун потрапляє більша кількість паливної суміші. Як наслідок, при згорянні збільшується об'єм згорання суміші палива з повітрям, більша кількість газу що утворився створює вищий тиск і відповідно виникає більша сила, що тисне на поршень.

Незважаючи на те, що турбонагнітач системи турбонаддування не має жорсткого зв'язку з колінчастим валом двигуна, ефективність роботи системи багато в чому залежить від частоти обертання двигуна. Чим вищою є частота обертання колінчастого вала двигуна, тим вищою є енергія відпрацьованих газів, швидше обертається турбіна і більше стисненого повітря надходить у циліндри двигуна.

В силу своїх конструктивних особливостей, система турбонаддування має низку негативних особливостей, серед яких з одного боку є затримка у зростанні потужності двигуна при різкому натисненні на педаль газу, т.з. «турбояма» (англ. turbolag), з іншого — різке зростання тиску наддування після подолання «турбоями», т.з. «турбопідхоплення». «Турбояма» обумовлена інерційністю системи (для підняття тиску наддування при різкому натисненні на педаль газу потрібно деякий час), яка приводить до невідповідності між потрібною потужністю та продуктивністю компресора.

Варіанти модернізації конструкції системи турбонаддування[ред. | ред. код]

Турбонагнітач Garrett зі змінною геометрією, встановлений на двигуні DV6TED4

Існує декілька способів вирішення проблеми «турбоям»: застосування турбіни із змінною геометрією; використання двох послідовних або паралельних турбокомпресорів (англ. twin-turbo або англ. bi-turbo відповідно); використання комбінованого турбонаддування.

Турбіна із змінною геометрією (англ. Variable-geometry turbochargers, VGT також відома як VNT — турбіна від англ. Variable Nozzle Turbine) забезпечує оптимізацію потоку відпрацьованих газів за рахунок зміни площі вхідного каналу. Турбіни зі змінною геометрією знайшли застосування у системах тубонаддування дизельних двигунів, наприклад система турбонаддування двигуна TDI від Volkswagen.

Система з двома паралельними турбокомпресорами застосовується в основному на потужних V-подібних двигунах (по одному на кожний ряд циліндрів). Перевага такої системи ґрунтується на тому, що дві малі турбіни мають меншу інерційність, ніж одна велика.

При встановленні на двигуні двох послідовних турбін максимальна продуктивність системи досягається за рахунок використання різних турбокомпресорів на різних частотах обертання двигуна. Деякі виробники встановлюють три послідовних турбокомпресори — англ. triple-turbo (BMW) і навіть чотири — англ. quad-turbo (Bugatti).

Комбіноване наддування (англ. twincharger) об'єднує механічне нагнітання та турбонаддування. На низьких обертах колінчастого вала двигуна стиснення повітря забезпечує механічний нагнітач. Зі збільшенням частоти обертання двигуна починає працювати турбокомпресор, а механічний нагнітач відмикається. Прикладом такої системи є подвійне турбонаддування TSI від Volkswagen.

Компетенції 25-26
Будова та призначення газорозподільчого механізму.

Газорозподільний механізм призначений для своєчасного впуску в циліндри свіжого повітря (дизелі) або пальної суміші (карбюраторні двигуни), випуску відпрацьованих газів, а також для надійної ізоляції внутрішньої порожнини циліндрів від зовнішнього середовища під час тактів стиску й робочого ходу. У чотиритактних двигунах застосовують два типи газорозподільних  механізмів з нижнім розміщенням клапанів, коли вони розміщені у блоцізбоку від циліндрів, або з верхнім — з клапанами в головці блока. На сучасних тракторних і автомобільних двигунах застосовуються газорозподільні механізми з верхнім(підвісним) розміщенням клапанів. Таке розміщення клапанів, у порівнянні з нижнім, забезпечує компактність камери згоряння, зменшення витрат тепла через її стінки, а також питому витрату палива.

Описание: image22

Рис. 4.1. Схема газорозподільного
механізму:

1 — шестерня колінчастого вала; 2 — проміжна шестерня; 3 — клапан; 4— напрямна втулка; 5 — пружина; 6 — упорна тарілка;

7 — коромисло: 8 — стояк (вісь коромисла); 9 — контргайка; 10 — регулювальний гвинт; 11 — штанга; 12 — штовхан;

13 — розподільний вал; 14 — шестерня розподільного вала

 

Діє газорозподільний механізм так. Від колінчастого вала через шестерні       2 і 14 (рис.4.1)тобертання передається розподільному валу 13. При обертанні розподільного вала його кулачки своїми виступами діють на штовхані 12.  Зусилля відштовхачів ,через штангу 11 і регулювальний гвинт 10, передається на праве плече коромисла 7, яке повертає його навколо вісі коромисел, встановленої на стояку 8. Ліве плече коромисла діє на стержень клапана 3.

Зусилля від стержня клапана передається на пружину 5, яка стискується. Клапан при цьому переміщується вниз, як і його тарілка відносно гнізда клапана, відкриваючи отвори впускного або випускного клапанів в головці циліндрів. В циліндр надходить чисте повітря (пальна суміш) або виходять відпрацьовані гази.

Найбільше клапан відкритий тоді, коли штовхач розташований на вершині кулачка. Пружина 5 при цьому повністю стиснута. При подальшому обертанні розподільного вала кулачок не діє на штовхач. Пружини переміщають клапан уверх, а тарілка клапана щільно притискається до його гнізда.

При роботі двигуна його деталі нагріваються і збільшуються в розмірі. Щоб забезпечити щільність закривання клапанів, між стержнями клапанів і коромислами передбачено деякі зазори, так званий тепловий зазор. Через певний час роботи двигуна зазори змінюються, тому для регулювання їх на коромислі встановлюють регулювальний гвинт 10 з контргайкою 9.

Недостатній тепловий зазор зумовлює нещільну посадку тарілки клапана у гніздо, що призводить до проривання гарячих газів, і клапан перегрівається. Можливе обгоряння робочої фаски і жолоблення тарілки.

Збільшення зазора зменшує час і величину відкриття клапана, що призводить до зменшення наповнення циліндра свіжим зарядом і очищення циліндра від продуктів згоряння.

Робота двигуна зі збільшеними тепловими зазорами супроводжується дзвінкими стуками.

За робочий цикл чотиритактного двигуна виконується одне відкриття впускного і випускного клапанів. Для цього розподільний вал повинен за робочий цикл робити один оберт, а колінчастий вал за цей час — два оберти.

У сучасних двигунів, які працюють при значній частоті обертання колінчастого вала, необхідно забезпечити більше наповнення циліндрів свіжим зарядом і краще очищення їх від відпрацьованих газів. Це забезпечується різними шляхами. Один з них — відкриття впускного клапана з деяким випередженням до моменту переміщення поршня в ВМТ при такті випуску, а закриття з деяким запізненням після переміщення поршня через НМТ при такті стиску. Випускний клапан відкривається з деяким випередженням наприкінці такту розширення, а закривається з деяким запізненням при такті впуску. У двигуні є період, протягом якого впускний і випускний клапани відкриті одночасно, який називається перекриттям клапанів.

Момент відкривання і закривання клапанів визначають кутом повороту колінчастого вала. Тривалість відкритого стану клапанів виражена у градусах повороту колінчастого вала відносно мертвих точок називають фазами газорозподілу.

 

4.2. Фази газорозподілу

Графічне зображення моментів відкриття й закриття клапанів кутами повороту колінчастого вала називається діаграмою фаз газорозподілу (рис. 4.2).

З діаграми фаз газорозподілу видно, що впускний клапан відкритий протягом 10°+180о+46о=236°, а випускний протягом 56°+180о+10о=246° повороту колінчастого вала.

Описание: image23

Фази газорозподілу залежать від номінальної частоти обертання колінчастого вала, профілю кулачків розподільного вала та взаємного розташування кулачків впускних і випускних клапанів кожного циліндра

 

 

 





Компетенція № 24
Безпека руху транспортних засобів з спеціальними звуковими та світловими сигналами

3.1. Водії оперативних транспортних засобів, виконуючи невідкладне службове завдання, можуть відступати від вимог розділів 8 (крім сигналів регулювальника), 10-18, 26, 27 та пункту 28.1 цих Правил за умови увімкнення проблискового маячка синього або червоного кольору і спеціального звукового сигналу та забезпечення безпеки дорожнього руху. За відсутності необхідності додаткового привертання уваги учасників дорожнього руху спеціальний звуковий сигнал може бути вимкнений.

3.2. У разі наближення транспортного засобу з увімкненим синім проблисковим маячком та (або) спеціальним звуковим сигналом водії інших транспортних засобів, які можуть створювати йому перешкоду для руху, зобов’язані дати йому дорогу і забезпечити безперешкодний проїзд зазначеного транспортного засобу (і супроводжуваних ним транспортних засобів).

На транспортних засобах, які рухаються в супроводжуваній колоні, повинне бути ввімкнено ближнє світло фар.

Якщо на такому транспортному засобі увімкнено проблискові маячки синього і червоного або лише червоного кольору, водії інших транспортних засобів зобов’язані зупинитися біля правого краю проїзної частини (на правому узбіччі). На дорозі з розділювальною смугою цю вимогу зобов’язані виконати водії транспортних засобів, що рухаються в попутному напрямку.

3.3. Якщо під час супроводження колони транспортних засобів на транспортному засобі, що рухається попереду колони, увімкнено проблискові маячки синього і червоного або лише червоного кольору, колону повинен замикати транспортний засіб з увімкненим зеленим або синім і зеленим проблисковими маячками, після проїзду якого скасовуються обмеження на рух інших транспортних засобів.

3.4. Забороняється здійснювати обгін і випередження транспортних засобів з увімкненими проблисковими маячками синього і червоного або лише червоного кольору та зеленого або синього і зеленого кольору і супроводжуваних ними транспортних засобів (колони), а також рухатися по суміжних смугах із швидкістю колони або займати місце в колоні.

3.5. Наближаючись до нерухомого транспортного засобу з увімкненим проблисковим маячком синього кольору та спеціальним звуковим сигналом (або без увімкненого спеціального звукового сигналу), що стоїть на узбіччі (біля проїзної частини) або на проїзній частині, водій повинен знизити швидкість до 40 км/год та в разі подання регулювальником відповідного сигналу зупинитися. Продовжувати рух можна лише з дозволу регулювальника.

3.6. Увімкнення проблискового маячка оранжевого кольору на транспортних засобах з розпізнавальним знаком “Діти”, на механічних транспортних засобах дорожньо-експлуатаційної служби під час виконання роботи на дорозі, на великогабаритних та великовагових транспортних засобах не дає їм переваги в русі, а служить для привернення уваги та попередження про небезпеку. При цьому водіям транспортних засобів дорожньо-експлуатаційної служби під час виконання роботи на дорозі дозволяється відступати від вимог дорожніх знаків (крім знаків пріоритету та знаків 3.21-3.23), дорожньої розмітки, а також пунктів 11.2, 11.5-11.10, 11.12, 11.13, підпунктів “б”, “в”, “ґ” пункту 26.2 цих Правил за умови забезпечення безпеки дорожнього руху. Водії інших транспортних засобів не повинні перешкоджати їхній роботі.



 Компетенція №23

Основні поняття терміни та їх визначення  КСТО

Під  час експлуатації машин у результаті впливу різних зовнішніх факторів поступово, а іноді раптово, змінюються окремі показники, наведені в їх технічних (експлуатаційних) характеристиках.

Машина як технічний об’єкт може перебувати в різних станах: справному й несправному, роботоздатному й нероботоздатному, гранич­ному.

Роботоздатність - це стан машини, за якого значення усіх параметрів, що характеризують здатність її виконувати задані функції, відповідають вимогам нормативно-технічної документації.

Нероботоздатність - коли хоча б один із заданих параметрів, які характеризують здатність виконувати задані функції, не відповідає встановленим технічним вимогам.

Справний стан означає, що машина відповідає всім вимогам, встановленим нормативною документацією (від техніко-економічних показників до якості фарбування).

Несправний стан виникає, коли машина не відповідає хоча б одній з вимог нормативної документації. Так, трактор зі спаленою лампочкою плафона освітлення кабіни, згідно з наведеними визначеннями, вважається несправним, хоч і роботоздатним.

Граничний стан - стан машини, в якому її подальше використання має бути припинено внаслідок неможливості усунення відхилення унормованих параметрів за встановлені межі, порушення правил безпечного виконання робіт, потреби капітального ремонту.

Пошкодження - подія, яка полягає в порушенні справності машини або її складових внаслідок дії зовнішніх або інших чинників. Коли пошкодження неістотне - роботоздатність машини зберігається, а істотне може спричинити порушення роботоздатності. Неліквідовані неістотні пошкодження можуть порушити роботоздатність (викликати відмову).

Відмова - подія, яка полягає в повному або частковому порушенні роботоздатності машини. Відмова завжди пов’язана з виникненням несправності, але не завжди виникнення несправності означає появу відмови, наприклад, підтікання оливи з двигуна свідчить про його несправність, хоча не обов’язково призводить до відмови.

Показники якості машин - надійність, безвідмовність, довговічність тощо.

Надійність - властивість машини зберігати протягом тривалого часу у встановлених межах значення всіх параметрів, які характеризують здатність виконувати задані функції за заданих режимів та умов використання,        технічного обслуговування,                                                        ремонту,     зберігання,

транспортув ання.

Безвідмовність - властивість машини безперервно зберігати свою роботоздатність протягом певного часу або певного наробітку.

Довговічність - властивість машини зберігати роботоздатність до настання граничного стану за встановленої системи технічного обслуго­вування та ремонту.

Технічний ресурс або ресурс - це наробіток машини від початку її використання чи відновлення після капітального ремонту до настання граничного стану.

Строк служби - календарна тривалість використання машини від початку її використання чи відновлення після капітального ремонту до настання граничного стану. Залежно від інтенсивності використання машини строк служби може бути різним за однакового ресурсу.

Ремонтопридатність - властивість машини, що полягає в пристосованості її до попередження та виявлення причин виникнення відмов, пошкоджень і підтримання та відновлення роботоздатності шляхом проведення технічного обслуговування та ремонту.

Збереженість - властивість машин зберігати значення показників безвідмовності, довговічності та ремонтопридатності протягом терміну зберігання та після нього.

Технічне обслуговування - операція або комплекс операцій, спрямованих на підтримання роботоздатності чи справності машини під час її використання за призначенням, зберігання й транспортування.

Ремонт - комплекс операцій, передбачених для відновлення справності чи роботоздатності машини та відновлення її ресурсу або складальних частин.

Надійність сільгосптехніки забезпечується різноманітними заходами - конструкційно-технологічними, експлуатаційними тощо.



 

1.2 Види та причини спрацювання деталей машин

 



Компетенції №21-22
ЛПР: Вивчення будови плугів та плоскорізів і комбінованих агрегатів Їх регулювання

Практична робота №1

Тема: Плуги та плоскорізи

Мета: Поглибити теоретичні знання з будови плугів та плоскорізів, формування вмінь і навичок практичної діяльності та їх обслуговування.

Матеріально – технічне оснащення: плуг ПЛН 3-35, 
, інші плуги і плоскорізи; плакати; підручники; заводські інструкції; набір інструментів; інструкційна картка; лінійка; шнур; набір регулювальних підкладок.

Хід заняття

1. Ознайомитись з теоретичними основами, методичними вказівками і завданням інструкційної карти.

2. Вивчити правила безпеки на робочому місці.

3. Заповнити таблицю 1.

Таблиця 1

Технічна характеристика плугів

Марка плуга

Ширина захвату, м

Глибина оранки, см

Робоча швидкість, км/год

Продук­тивність, га/год

Клас трактора, з яким агрегатується

4. Описати послідовність регулювання плуга ___________ на глибину оранки 27 см.

5. Вказати відстані між робочими органами та їх частинами, дати специфікацію (рис. 1).

Рис. 1. Схема розміщення робочих органів на рамі плуга

6. Описати особливості підготовки до роботи плоскорізів або дискових агрегатів.

Домашнє завдання: Підготуватись до наступної практичної роботи.

Контрольні запитання:

  1. Яка будова начіпного, причіпного плуга?

  1. Призначення механізмів коліс причіпного плуга.

  1. Назвіть деталі корпуса, передплужника, дискового ножа.

  2. Як встановити причіп на плузі ПЯ-3-35?

  3. Які операції відносяться до основного обробітку ґрунту?

  4. Як правильно встановити передплужники на плуг?

  5. За допомогою чого регулюється плуг у поздовжньому і поперечному напрямках?

  6. Які агротехнічні вимоги ставляться до орних агрегатів?

Оцінка Викладач ___________________________

 


Компетенції №17-18-19

Відео

1. Призначення ґрунтообробних машин для поверхневого та передпосівного обробітку грунту

2. Класифікація ґрунтообробних машин для поверхневого та передпосівного обробітку грунту  

 3. Будова ґрунтообробних машин для поверхневого та передпосівного обробітку грунту

Конспект:

Машини для передпосівного обробітку ґрунту та догляду за посівами

Передпосівний обробіток ґрунту призначений для забезпечення посівних кондицій ґрунтового середовища відповідно до потреб сільськогосподарських культур. Залежно від технологічного рівня його виконують ґрунтообробними агрегатами на основі машин:

yодноопераційних (екстенсивний рівень технології);

yкомбінованих (інтенсивний);

yбагатофункціональних («точного землеробства»).

1.9.1. Агротехнічні вимоги до машин для передпосівного обробітку ґрунту та догляду за посівами

Основні функції, що покладені на знаряддя для передпосівного обробітку ґрунту, і вимоги, які з цього випливають:

yрозпушення верхнього шару ґрунту (культиватори, зубові борони, фрезер- ні культиватори з вертикальною віссю обертання робочих органів) — уміст фракцій ґрунту розміром 0,3…5,0 мм до 90 % у посівному шарі;

yвирівнювання поверхні поля (культиватори, вирівнювачі, зубові борони, фрезерні культиватори) — гребнистість поверхні поля не більше ніж 3 см;

yпідрізання бур’янів (культиватори, фрезерні культиватори з горизон- тальною віссю обертання робочих органів) — повне, тобто 100 %;

yущільнення ґрунту (котки кільчасто-шпорові, кільчасто-зубові, пруткові тощо) — до щільності посівного шару 0,9…1,1 г/см3.

Ці функції можна реалізовувати послідовним застосуванням одноопера- ційних знарядь або об’єднанням різних робочих органів у комбіновані агрега- ти. Суміщення операцій приводить до появи багатофункціональних сільсько- господарських машин, зокрема ґрунтообробно-посівних комплексів.

За глибиною обробітку передпосівний обробіток, як правило, належить до поверхневого (0…8 см) або мілкого (8…16 см). Вимоги до передпосівного обро- бітку ґрунту зумовлені особливостями сільськогосподарських культур. Біль- шість культур потребують ущільненого шару ґрунту в насіннєвому та підна- сіннєвому просторах. Раціональні межі щільності для більшості культур ста- новлять 0,9…1,3 г/см3. Цим пояснюється доцільність застосовування нульово- го або мінімального обробітку ґрунту (реалізуючи прямий посів) на чистих від рослинних решток природної щільності фонах.

Вимоги до культивації при суцільному обробiтку:

yсуцільну культивацію проводять в установлені агротехнікою терміни i на певну глибину. Середня глибина обробітку не повинна відхилятися від зада- ної більш як на 1 см;

yверхній посівний шар ґрунту після розпушення повинен мати дрібно- грудкувату структуру. Не можна вивертати на поверхню поля вологий ґрунт. Висота гребенів на розпушеному полі не перевищує 3…4 см;

yпід час культивації повністю (100 %) підрізають бур’яни i обробляють по- ле так, щоб не було oгpixiв i пропусків.

Основні вимоги до культивації при міжрядному обробітку ґрунту:

yдотримання встановленої захисної зони рядка ± 2 см;

yвитримування агротермінів виконання технологічної операції;

54

Машини для обробітêó ´рóнтó

ypiвномірне розпушення ґрунту на задану глибину, без вивертання на по- верхню нижніх вологих шарів;

yповне підрізання бур’янів у міжряддях (100 %);

yпід час букетування або механічного проріджування в пpopiзах підрізан- ня не лише бур’янів, а й культурних рослин;

yдопустиме пошкодження чи присипання культурних рослин у зоні рядка не більше ніж 3 %;

yу міру підростання рослин поступове збільшення глибини при повторних міжрядних обробітках від 2 до 10 см та відповідне розширення захисних зон рядків;

yза потреби передзбиральне розпушення міжрядь на глибину до 16 см;

yрівномірне, на задану глибину i на певній відстані від рядків внесення добрив у ґрунт.

За якістю виконання технологічного процесу міжрядний обробіток поділя- ється на:

yгрубий (захисна зона рядка до 30 см), який потребує додаткового ручного чи механічного або хімічного втручання;

yточний (захисна зона рядка до 10 см), який потребує механічної перевір- ки у захисній зоні рядка;

yселективний (рівня «точного землеробства»), що дає змогу механічно знищувати бур’яни у міжрядді та зоні рядка, розрізняючи культурні та дико- рослі рослини за допомогою фотоелементів (перебуває у стадії розробки).

1.9.2. Робочі органи культиваторів

На культиваторах застосовують такі робочі органи, як лапи, підгортачі, гол- часті диски, підживлювальні ножі, штанги та полольні зуби.

Лапи залежно від призначення i виконуваного процесу поділяють на полольні та розпушувальні. Полольні лапи бувають однобічні плоскорізальні (бритви), стрілчасті плоскорізальні без хвостовика та з хвостовиком, долото- подібні (розпушувальні), оборотні (наральникові) та списоподібні.

Однобічні плоскорізальні лапи (рис. 1.40, а) призначені для перших між-

рядних обробітків з метою підрізування бур’янів i розпушення ґрунту на гли- бину до 6 см. Лапа складається з полиці, поставленої під невеликим кутом до горизонту, яка підрізує бур’яни i шар ґрунту, частково розпушуючи його, i вер- тикального щитка, що є ножем i одночасно захищає молоді рослини від заси- пання ґрунтом. Лапи бувають ліві та праві з шириною захвату 85…182 мм. Лезо лапи заточують зверху під кутом 8…10°.

Стрілчасті плоскорізальні лапи без хвостовика i з хвостовиком призначені для обробітку ґрунту на глибину до 6 см. Вони підрізують бур’яни i частково розпушують ґрунт. Лапи кріплять болтами до стояка. Ширина захвату 0,3…1,5 м. Лезо лапи заточують знизу під кутом 8…10°. Стрілчасті лапи- плоскорізи призначені для обробітку ґрунтів, які зазнають ерозії. Плоскорізи складаються із стояка, до якого в нижній частині приварено п’ятку, лівого i правого лемешів, долота i башмака. Лемеші i долото кpiплять до башмака, а башмак — до п’ятки. Максимальна глибина обробітку плоскоріза до 16 см, а ширина захвату 0,3…1,5 м.

Стрілчасті універсальні лапи з хвостовиком i без хвостовика поєднують ро- боту полольних і розпушувальних лап. Вони одночасно з підрізанням

55

Розділ 1
Рис. 1.40. Робочі органи культиваторів:
а — однобічна лапа; б — стрілчаста лапа без хвостовика; в — плоскорізальна лапа; г — стрілчаста універсальна лапа; д — долотоподібна лапа; е — розпушувальна оборотна лапа; є — списоподібна лапа; ж — підгортач; з — лапа-полиця; і — гол- частий диск; к — підживлювальний ніж; л — полольний зуб

бур’янів добре розпу- шують ґрунт. Стрілчасті універсальні лапи за- стосовують для перед- посівного обробітку ґру- нту i міжрядного обро- бітку просапних куль- тур на глибину до 12 см. Ширина захвату лап 220…330 мм. Лезо лапи заточують знизу під ку-

том 10…12°.

Розпушувальні доло- топодібні лапи призна-

чені для розпушення ґрунту на глибину до 16 см без вивертання на поверхню нижнього шару ґрунту. Їх застосо- вують для міжрядного обробітку пociвів цукро- вих буряків та інших культур. Лапа виготов- лена як одне ціле зі стояком. Стояк має прямокутний пepepiз, у нижній частині загну-

тий i загострений у вигляді долота. Ширина долота 20 мм.

Розпушувальні оборотні лапи призначені для розпушення ґрунту. Їх зато- чують з обох боків. При спрацюванні одного кінця лапу можна повернути на 180°. Оборотні лапи кріплять як до жорстких, так i до пружинних стояків. Лапи із жорсткими стояками застосовують для передпосівного або міжрядно- го обробітку окремих культур, а з пружинними — для вичісування кореневищ- них багаторічних бур’янів при суцільному обробітку. Ширина лап 45…55 мм. Глибина обробітку до 12 см.

Списоподібні лапи призначені для розпушення ґрунту і знищення корене- вищних багаторічних бур’янів. Лапа загострена з одного кінця у вигляді спи- са і кріпиться до стояка двома болтами. Глибина обробітку до 16 см.

Лапи-полиці призначені для підгортання картоплі та інших культур. По- лиці підрізують бур’ян, розпушують ґрунт у міжряддях і частину ґрунту від- кидають на захисну зону до куща картоплі, присипаючи бур’ян, який там є.

Підгортачі призначені для підгортання картоплі, капусти та інших культурних рослин і нарізування поливних борозен. Підгортач має полицю, до якої знизу прикріплено наральник, а у верхній частині — крила. На- ральник розрізує, а полиця розпушує ґрунт. Крила піднімають його вгору і зміщують в обидва боки. Положення крил відносно полиці можна регулюва- ти. Підгортачі застосовують також для формування гребенів до 25 см за- ввишки.

56

Машини для обробітêó ´рóнтó

Голчасті диски призначені для руйнування кірки і знищення бур’янів у рядках рослин. Диски мають діаметр 350, 450 і 520 мм. При пере- катуванні по полю голки заглиблюються в ґрунт до 9 см, руйнують кірку i ви- ривають сходи бур’янів.

Підживлювальні ножі призначені для розпушення ґрунту i одно- часного внесення твердих мінеральних добрив. Підживлювальний ніж скла- дається з розпушувальної долотоподібної лапи i тукопроводу, прикріпленого ззаду до лапи.

Штанговий робочий орган культиватора — це сталева штан- га квадратного перерізу, яка заглиблюється в ґрунт на задану глибину і під час роботи обертається, розриваючи корені бур’янів, виносячи їх на поверхню

іодночасно розпушуючи верхній шар ґрунту без перевертання його. Штанга обертається в напрямку, зворотному обертанню коліс культиватора. Штанго- вий робочий орган обробляє ґрунт на глибину 4…10 см.

Полольні зуби призначені для одночасного обробітку захисних зон і міжрядь. Зуби виготовлені у вигляді стрижнів круглого перерізу 275 мм за- вдовжки із загостреними кінцями. Своєчасний обробіток захисних зон пололь- ними лапами дає змогу знищувати до 72 % однорічних бур’янів.

Розрізняють дві системи кріплення робочих органів до рам культивато- рів — жорстку і шарнірну. За жорсткої системи робочі органи нерухомо кріп- ляться безпосередньо до рами культиватора або до додаткових поперечок і не можуть вільно переміщатися відносно рами, а також копіювати поверхню по- ля. Вони змінюють своє положення тільки разом з рамою. За шарнірної сис- теми робочі органи з рамою з’єднані рухомо i кожний окремий робочий орган (або група їx) переміщується у вертикальній площині відносно рами. Таке вільне переміщення дає можливість робочим органам копіювати рельєф поля

ізабезпечувати більш рівномірну глибину обробітку.

Розрізняють одношарнірну (радіальну) i індивідуально-повідцеву та секційну і багатошарнірну (паралелограмну) системи з’єднання робочих органів з рамою.

Радіальна індивідуально-повідцева система кріплення (рис. 1.41) — це систе-

ма, за якої до повідця 2, шарнірно приєднаного до рами культиватора, кріпиться один робочий орган 6. Радіальна секційна система кріплення передбачає кріп- лення до шарнірно закріпленого повідця кількох робочих органів (секції).

Паралелограмна система кріплення — це система, за якої гряділь 8 (сек-

ція) з робочими органами і опорним колесом кріпиться до бруса 1 рами пара- лелограмним механізмом 7.

Рис. 1.41. Схеми кріплення робочих органів культиватора:

а — радіальна індивідуально-повідцева; б — радіальна секційна; в — паралелограмна; 1 — поперечний брус рами; 2 — повідець; 3 — штанга; 4 — пружина; 5 — стояки; 6 — лапи; 7 — па- ралелограмний механізм; 8 — гряділь; 9 — опорне колесо

57

Розділ 1

1.9.3.Будова і процес роботи культиваторів для суцільного обробітку ґрунту

Культиватори призначені для розпушення верхнього шару (залежно від культури 3…16 см) ґрунту, боротьби з бур’янами, підгортання культурних рос- лин та внесення у ґрунт мінеральних добрив. Важкими культиваторами типу КПЭ-3,8А, КТС-10 можна здійснювати також мілке розпушення ґрунту на глибину до 16 см. Ці знаряддя мають дещо меншу продуктивність, ніж диско- ві борони, але сприяють затриманню більшої кількості вологи в посушливий період, менше розпилюють структуру ґрунтових агрегатів, забезпечують вищу протиерозійну стійкість поверхні ґрунту. Особливо висока ефективність засто- сування цих знарядь при підготовці ґрунту під озимі культури. Як правило, посушливий період, короткі терміни і високі вимоги до якості підготовки поля під посів — це умови, за яких мілкий обробіток без обертання скиби є найе- фективнішим.

За призначенням i кількістю виконуваних операцій культиватори бувають для суцільного та міжрядного обробітку, прості та комбіновані. За способом приєднання до трактора їх поділяють на причіпні, напівначіпні та начіпні.

Культиватор паровий швидкісний КПС-4 (К — культиватор, П — паровий,

С — швидкісний, 4 — ширина захвату, м) призначений для передпосівного суцільного розпушення ґрунту на глибину до 12 см та очищення ґрунту на чорних парах від бур’янів з одночасним боронуванням. Робоча швидкість до 3 м/с. Випускається у причіпній або начіпній модифікаціях. Один культиватор агрегатується з тракторами класу 0,9 i 1,4. Два культиватори зчіпкою СГ-11У з’єднують з тракторами тягових класів 3. Чотири культиватори зчіпкою СГ-16 агрегатують з тракторами класу 5.

Причіпний культиватор КПС-4 (рис. 1.42) складається з рами 4, коліс 3 з пневматичними шинами, сниці 1, робочих органів 6, приєднаних до гряділів

Рис. 1.42. Культиватор причіпний для суціль- ного обробітку ґрунту КПС-4:

а — загальний вигляд; б — стрілчаста лапа; в, г — розпушувальні лапи; 1 і 12 — бічні бруси сниці; 2 — регулятор глибини; 3 — опорне ко- лесо; 4 — рама; 5 і 9 — гряделі; 6 — лапа; 7 — повідець; 8 — начіпний механізм для борін; 10 — гідроциліндр; 11 — сниця; 13 — причіпний пристрій; 14 — підставка; 15 — транспортна тяга; 16 — стовба; 17 — кутик рами; 18 — пру- жина; 19 — шплінт; 20 — штанга; 21 — планка; 22 — утримувач; 23 – 25 — болтові з’єднання

58

Машини для обробітêó ´рóнтó

5 та 9, начіпного механізму 8 для приєднання борін та механізму регулюван- ня заглиблення робочих органів 2. Рама культиватора зварна чотирикутної форми. На передньому брусі, виготовленому з квадратної труби, приварені скоби, до яких шарнірно приєднані гряділі з робочими органами. До комплек- ту культиватора належать шість довгих, два обвідних, три коротких і п’ять однобічних гряділів. Із заднім брусом рами гряділя з’єднані через натискні штанги. До переднього бруса шарнірно приєднана сниця i ходові колеса. Для регулювання глибини ходу робочих органів є механізми гвинтового типу. Гвинт кожного механізму з’єднаний з кронштейном колеса i бічним променем сниці. Цими механізмами можна змінювати положення ходових коліс віднос- но рами. Культиватор комплектують універсальними стрілчастими лапами з шириною захвату 270 i 330 мм або розпушувальними лапами з пружинними стояками. Пристрій для начіплювання борін складається з чотирьох штанг, приєднаних до рами культиватора i попарно з’єднаних між собою поперечни- ми брусами. Кожний поперечний брус має по чотири знижувачі, до яких при- єднують борони. До культиватора додається спеціальний шарнір, яким з’єднують культиватори при шеренговому агрегатуванні.

Уначіпному культиваторі КПС-4 замість причіпної сниці до рами скобами

iболтами кріпиться механізм навішування на трактор. Цей культиватор комплектують укороченими гряділями.

Культиватор причіпний протиерозійний КПЕ-3,8 (К — культиватор, П — причіпний, Е — протиерозійний, 3,8 — ширина захвату, м) призначений для суцільного основного, передпосівного i парового обробітку ґрунту на глибину 5…16 см, у ґрунтово-кліматичних зонах, де ґрунти зазнають вітрової та водної ерозій, i в районах недостатнього зволоження. Два культиватори централь- ною секцією зчіпки СП-16 i блокувальним пристроєм агрегатуються з тракто- рами тягового класу 3.

Культиватор КПЕ-3,8 складається з рами, двох ходових коліс із пневма- тичними шинами, гряділів з робочими органами і механізму піднімання та опускання робочих органів. Рама культиватора зварної конструкції має три поперечних бруси, до яких у три ряди кріпляться гряділі з робочими органа- ми. Гряділь — це кронштейн, до якого шарнірно-підпружинено кpiпиться стояк із лапою. У кронштейні є упорний болт, яким регулюють кут входжен- ня лапи в ґрунт. Механізм піднімання та опускання робочих органів при- значений для переведення культиватора з робочого положення в транспор- тне i навпаки. Глибина обробітку регулюється переміщенням упора на што- ці гідроциліндра.

Культиватор КПЕ-3,8 можна обладнувати штанговим пристроєм, який мон- тують за заднім рядом стрілчастих лап. Він складається зі штанги, яка вста- новлена в підшипниках на гакоподібних гряділях, кронштейнів i переда- вального механізму. Штанга приводиться в обертальний рух від ходових ко- ліс культиватора.

Подібну конструкцію має широкозахватний протиерозійний культиватор КПШ-10, який агрегатується з тракторами класу 3.

Культиватор-розпушувач КР-4,5 (К — культиватор, Р — розпушувач, 4,5

—ширина захвату, м) призначений для основного та передпосівного су- цільного розпушення ґрунту на глибину до 16 см та обробітку чорних парів. Робоча швидкість до 2,4 м/с. Агрегатується з тракторами тягового класу 3.

59

Розділ 1

 

Культиватор-розпушу-

 

вач КР-4,5 (рис. 1.43)

 

складається

 

з

рами,

 

встановлених на ній на-

 

чіпного

пристрою

та

 

опорних коліс з механіз-

 

мами регулювання гли-

 

бини обробітку

ґрунту,

 

жорстко приєднаних до

 

неї в шаховому порядку

 

двох рядів

стрілчастих

 

лап (9 шт.) та шарнірно

 

з’єднаного з рамою дво-

 

рядного

дискового

по-

 

дрібнювача.

Конструк-

 

тивно-технологічні па-

Рис. 1.43. Культиватор-розпушувач КР-4,5:

раметри робочих органів

1 — повідець колеса; 2 — начіпний пристрій; 3 — регулюваль-

культиватора-розпушу-

ний механізм; 4 — стояк; 5 — повідець дискового розпушувача;

вача подано на рис.

6 — батарея дисків; 7 — плоскорізна лапа; 8 — рама;

9 — опорне колесо

1.32.

 

із

основних

 

Однією

 

переваг

культиваторів

для поверхневого та мілкого розпушення (на 5…16 см) ґрунту над дисковими боронами є утворення вирівняного дна борозни, що важливо для формування посівного ложа при передпосівному обробітку. Робочими органами знаряддя є стрілчаста лапа для мілкого обробітку в комбінації із дисковим подрібнюва- чем.

Технологічний процес роботи культиватора-розпушувача має істотні особ- ливості. Під час роботи на глибину 5...8 см стабілізаторами глибини обробітку є стрілчасті лапи. Культиватор працює на забур’янених полях, а також по по- передньо обробленому агрофону (оранці чи розпушенню), в умовах підвище- ної вологості та на пересушених ґрунтах. У разі роботи на попередньо розпу- шених фонах, у процесі виконання заключних операцій перед сівбою до дис- кового подрібнювача приєднують зубові борони.

Культиватор широкозахватний напівначіпний КШН-5,6 «Резидент» (К — культиватор, Ш — широкозахватний, Н — напівначіпний, 5,6 — ширина за- хвату, м) призначений для основного суцільного мінімального обробітку ґрун- ту під зернові колосові, круп’яні та зернобобові культури на глибину 8…16 см, а також для лущення стерні після збирання культур-попередників, обробітку чорних парів та передпосівного обробітку ґрунту на глибину 5…10 см. Агрега- тується з тракторами тягових класів 3 та 5.

Культиватор складається з рами на опорних колесах з механізмом регулю- вання глибини ходу, жорстко встановлених на ній культиваторної лапи, дис- кових загортачів та шарнірно приєднаних до неї ротаційного котка і причіпно- го пристрою. Встановлені між останнім рядом культиваторних лап та ротацій- ним котком дискові загортачі додатково подрібнюють ґрунт і рослинні рештки, вирівнюють поверхню поля після проходження культиваторних лап. Ширина захвату культиваторної лапи становить 50 см, а всього знаряддя — 5,6 м.

60

Машини для обробітêó ´рóнтó

У робочому положенні культиваторні лапи підрізують та розпушують верхній шар ґрунту на глибину 5…16 см, утворюючи після проходження неглибокі (до 5 см) борозенки. Услід за культиваторними лапами проходять дискові загортачі, які працюють на глибину 6…10 см залежно від умов, і закривають утворені лапами борозенки, додатково розпушуючи ґрунт, по- дрібнюючи рослинні рештки і частково їх загортаючи у поверхневий шар. Після проходження дискових загортачів ротаційний коток здійснює третій по ходу обробіток поверхневого шару ґрунту, тобто остаточне подрібнення і ущільнення посівного шару. Глибину ходу котка регулюють відносно рами культиватора спеціальним механізмом. Параметри взаємного розміщення робочих органів культиватора дають змогу здійснювати технологічні процеси мінімального обробітку з високою надійністю.

Культиватор дисковий начіпний F2 фірми Vogel & Noot, що має ширину

захвату 3,8 м, призначений для

 

основного

суцільного

міні-

 

мального

обробітку

ґрунту під

 

зернові колосові, круп’яні та зер-

 

нобобові

культури

на

глибину

 

8…16 см, а також для лущення

 

стерні після збирання культур-

 

попередників, обробітку

чорних

 

парів та передпосівного обробітку

 

ґрунту на глибину 5…10 см. Агре-

 

гатується

з тракторами

тягового

 

класу 3.

 

 

 

 

Культиватор (рис. 1.44) скла-

 

дається з рами 1, встановлених на

 

ній плоскорізних лап 2, дискових

Рис. 1.44. Культиватор дисковий начіпний F2:

подрібнювачів 3, приєднаних до

1 — рама; 2 — плоскорізна лапа; 3 — дисковий

неї пруткового котка 4 з регуля-

подрібнювач; 4 — прутковий коток; 5 — регулятор;

тором 5 та начіпного механізму 6.

6 — начіпний механізм; 7 — пружинний запобіжник

Лапи обладнані пружинними за- побіжниками 7.

Дисковий культиватор виконує роботу подібно до культиватора КШН-5,6.

1.9.4.Будова і процес роботи культиваторів для міжрядного обробітку ґрунту

Міжрядний обробіток ґрунту завжди був диференційований залежно від вирощуваних культур, проте нині відбуваються істотні зміни на користь під- вищення якості виконання цієї технологічної операції. Грубий міжрядний обробіток виконують культиваторами типу УСМК-5,4, КФ-5,4 та ін. Для точ- ного обробітку ґрунту поширюються прецизійні культиватори, що працюють зі зменшеними до 8…10 см захисними зонами рядка.

Культиватор-рослинопідживлювач начіпний КРН-4,2 (К — культиватор, Р

— рослинопідживлювач, Н — начіпний, 4,2 — ширина захвату, м) призначений для грубого міжрядного обробітку та підживлення кукурудзи, соняшнику та інших просапних культур, посіяних з міжряддям 70 см. Агре- гатується з тракторами класів 0,9 i 1,4.

61

Розділ 1

Культиватор складається з поперечного бруса, семи секцій робочих органів, дві з яких обладнані опорними колесами, робочих органів та підживлювального пристрою. Цей пристрій має шість туковисівних апаратів тарілчастого типу, дванадцять тукопроводів i підживлювальних ножів, шість кронштейнів туковисівних апаратів, підніжну дошку з поручнем, чотири з’єднувальних валики, два привідних ланцюги, шість зірочок, два натяжних ролики та чотири захисних щитки. Поперечний брус, виготовлений із труби квадратного перерізу, є рамою культиватора. Зміцнений він вертикальним шпренгелем та шпренгелем стиску. Спереду посередині бруса приварено начіпний механізм.

Секція робочих opгaнів (рис. 1.45) — це паралелограмний механізм, який складається з переднього 2 i заднього 6 кронштейнів, з’єднаних шарнірно знизу нижньою ланкою 1, а зверху верхньою ланкою із стяжною гайкою 4; транспортного ланцюга 5 та гряділя 8, приєднаного до заднього кронштейна. До гряділя спереду прикріплене копіювальне колесо, діаметр якого становить 300 мм, а ширина обода 100 мм. Колесо обертається на шарикопідшипниках i має гумову шину. Ззаду до гряділя тримачами кріпляться лапи-бритви 12. Глибину обробітку ґрунту робочими органами регулюють зміною положення лап відносно опорних коліс (переміщенням лап по висоті). Кут входження лап у ґрунт змінюють стяжною гайкою 4, подовжуючи або вкорочуючи верхню тягу. Передній кронштейн секції кріпиться до бруса культиватора скобами 3, що дає можливість встановлювати секцію на брусі в потрібному місці залежно

від ширини міжряддя. До передніх кронштейнів двох

секцій кріпляться

 

стояки з консольними осями, на яких на

 

шарикопідшипниках змонтовані опорні

колеса

 

культиватора. До коліс прикріплені зірочки, від

 

яких ланцюговою передачею рух передається до

 

туковисівних апаратів.

 

 

 

Туковисівні апарати АТ-2А змонтовані на

 

кронштейнах, що кріпляться до бруса хомутами.

 

Туковисівний апарат (рис. 1.46) складається з

 

банки 6, покажчика 7 рівня туків, тарілки 3 з

 

конічною шестірнею, скидальних дисків 2,

 

встановлених на валу 4, заслінки 1 з

 

регулятором 8, шестеренчастої передачі 11 та

 

тукоподільника 9.

 

 

 

 

Працює туковисівний апарат так. Добрива,

 

засипані в банку, під час обертання тарілки

Рис. 1.45. Секція робочих органів

виносяться з банки в задню частину,

звідки

культиватора КРН-4,2:

диски скидають їх у тукоподільник. Із

1 — нижня ланка паралелограм-

ного механізму; 2 і 6 — передній

тукоподільника

добрива

надходять

через

і задній кронштейни; 3 — скоба;

тукопроводи до

підживлювальних ножів, які

4 — стяжна гайка; 5 — транспор-

загортають їх у ґрунт на потрібну глибину.

тний ланцюг; 7 — накладка з

кладка з призмою; 10 — стри-

Кількість висіяних добрив залежить від товщини

тримачем; 8 — гряділь; 9 — на-

шару туків, що виноситься тарілкою. Регулюють

жень з боковим тримачем; 11 —

задній тримач; 12 — лапи-

товщину шару заслінкою, яку встановлюють у

бритви

потрібне положення регулятором 8.

 

62

Машини для обробітêó ´рóнтó

До комплекту культи-

 

 

ватора КРН-4,2 належать

 

 

такі робочі органи, як

 

 

плоскорізальні

однобічні

 

 

лапи з шириною захвату

 

 

165 мм — 14 шт. (7 лівих i

 

 

7 правих), стрілчасті пло-

 

 

скорізальні лапи з ши-

 

 

риною захвату 220 мм —

 

 

12,

стрілчасті

універ-

 

 

сальні

лапи

з

шириною

 

 

захвату 270 мм — 7,

 

 

розпушувальні зуби — 19,

 

 

підживлювальні

ножі —

 

 

12 шт. Крім того, куль-

 

 

тиватор

на

замовлення

 

 

комплектують

 

обертови-

 

 

ми

голчастими

дисками

 

Рис. 1.46. Туковисівний апарат АТ-2А:

для

обробітку

рядків i

1 — заслінка; 2 — скидальний диск; 3 — тарілка; 4 — вал;

захисних зон.

 

 

5 — кронштейн; 6 — банка для туків; 7 — покажчик рівня

 

 

туків;

8 — регулятор; 9 — тукоподільник; 10 —

Культиватор-росли-

з’єднувальний валик; 11 — шестеренчаста передача

нопідживлювач начіпний КРН-5,6 (К — культиватор, Р — рослинопідживлювач, Н — начіпний, 5,6 —

ширина захвату, м) призначений для міжрядного обробітку та підживлення посівів кукурудзи, соняшнику та інших просапних культур, посіяних з міжряддям 70 см. Культиватор одночасно обробляє вісім рядків. Агрегатується з тракторами тягового класу 1,4. Робоча швидкість до 2,2 м/с.

За будовою культиватор КРН-5,6 подібний до КРН-4,2 i має багато уніфікованих вузлів. Його особливістю є те, що з обох боків до поперечного бруса приєднані подовжувачі, на яких встановлено по одній секції робочих органів i по одному туковисівному апарату.

Культиватор-підгортальник начіпний КОН-2,8 (К — культиватор, О — підгортальник, Н — начіпний, 2,8 — ширина захвату, м) призначений для грубого міжрядного обробітку, підживлення і підгортання картоплі та інших культур, посаджених (посіяних) чотирирядними саджалками (сівалками) з міжряддям 70 см. Культиватор агрегатується з тракторами тягового класу 1,4.

Культиватор КОН-2,8 складається з рами-бруса, двох опорно-привідних коліс з пневматичними шинами, п’яти секцій робочих органів, чотирьох тарілчастих туковисівних апаратів, ланцюгової передачі та начіпного пристрою з двома секціями сітчастих борін. Кожна секція робочих органів має паралелограмний механізм, як і в культиваторі КРН-4,2, що складається з переднього і заднього кронштейнів, верхньої і нижньої ланок. Передній кронштейн кріплять до рами-бруса, а до заднього прикріплюють гряділь з тримачами робочих органів і копіювальне колесо з пневматичною шиною атмосферного тиску. Конструкцією заднього тримача передбачена можливість зміни кута входження лапи в ґрунт. Кут входження в ґрунт усіх робочих органів секції регулюють зміною довжини верхньої ланки секції.

63

Розділ 1

До комплекту культиватора КОН-2,8 належать п’ять підгортальних корпусів, тринадцять долотоподібних лап, п’ять стрілчастих лап, вісім однобічних плоскорізальних лап, вісім підживлювальних ножів, дві секції сітчастої борони.

Культиватор-рослинопідживлювач овочевий КОР-4,2 (К — культиватор, О

— овочевий, Р — рослинопідживлювач, 4,2 — ширина захвату, м) призначений для грубого міжрядного обробітку, зокрема, для знищення бур’янів, розпушення ґрунту, підгортання та внесення мінеральних добрив при вирощуванні овочевих культур з міжряддями 45 см, 60, 70, 140, 50 + 90, 60 + 120, 8 + 62, 32 + 32 + 76 см. Культиватор навішують на трактори тягового класу 1,4. Його можна використовувати на рівних полях і гребеневих поверхнях.

КОР-4,2 є модифікацією культиватора КРН-4,2. Його рама піднята вище над поверхнею поля, тому КОР-4,2 обладнують понижувачами для секцій робочих органів і опорно-привідних коліс. Для внесення мінеральних добрив на цьому культиваторі влаштовують туковисівні апарати.

Культиватор універсальний буряковий міжрядний УСМК-5,4 (У — універсальний, С — буряковий, М — міжрядний, К — культиватор, 5,4 — ширина захвату, м) призначений для грубого міжрядного обробітку ґрунту і підживлення посівів цукрових буряків та інших культур з міжряддям 45 см. Культиватор агрегатується з тракторами тягових класів 1,4 i 2. Робоча швид- кість до 2,2 м/с.

Основними вузлами культиватора є зварна рама з начіпним механізмом, два опорно-привідних колеса з пневматичними шинами, дванадцять секцій робочих органів, шість туковисівних апаратів з механізмом приводу. Кожна секція (рис. 1.47) скла-

 

дається з переднього 1 i

 

заднього 6 кронштейнів,

 

верхньої 4 i нижньої 11

 

ланок, шарнірно приєд-

 

наних до

кронштейнів,

 

притискної

пружини 5,

 

гряділя 7, жорстко за-

 

кріпленого на задньому

 

кронштейні, бічних 8 i

 

заднього

 

тримачів

та

 

опорного

 

котка

10.

 

Верхня

ланка нагадує

 

П-подібну штангу, задня

 

полиця якої впирається

Рис. 1.47. Секція культиватора УСМК-5,4А:

в задній кронштейн, ко-

ли секції піднімаються в

1 і 6 — передній і задній кронштейни; 2 — брус рами; 3 —

хомут; 4 і 11 — верхня та нижня ланки; 5 — пружина; 7 —

транспортне положення.

гряділь; 8 — бічний тримач; 9 — сектор; 10 — опорний коток

Притискна пружина за-

 

безпечує

стійкість

ходу

робочих opгaнів по глибині. Бічні тримачі з’єднані з гряділем через квадратні стрижні. Положення тримачів відносно гряділя можна змінювати. Отвори в тримачах, в які вставляють стояки лап, мають конічні

64

Машини для обробітêó ´рóнтó

отвори, що дає змогу упорними болтами змінити кут установлення лез лап по горизонту. Опорний коток з кронштейном i сектором 9 шарнірно при- єднаний до гряділя i фіксується в певному положенні сектора відносно гряділя фіксуючим пристроєм. Це i є основне регулювання глибини обро- бітку. Робочими органами культиватора є полольні i долотоподібні розпушувальні лапи, підживлювальні ножі, ротаційні батареї та легкі начіпні борінки.

Культиватор фрезерний КФ-5,4 (К — культиватор, Ф — фрезерний, 5,4 —

ширина захвату, м) призначений для міжрядного грубого обробітку дванадцятирядних посівів цукрових буряків та інших низькостеблових культур, які вирощують з міжряддям 45 см. Культиватор агрегатується з тракторами тягових класів 1,4 і 2.

Основними вузлами культиватора (рис. 1.48) є зварна рама з начіпним механізмом на трактор, два опорних колеса з пневматичними шинами і гвинтовими механізмами, дванадцять секцій робочих органів, центральний конічний редуктор і два трансмісійних вали. Кожна секція складається з корпусу 5, двох дисків 6 з Г-подібними ножами 12, пасивного ножа 9, кожуха 11 з фартухом 13, ланцюгової передачі 14 і запобіжної муфти. Секції приєднані відносно трансмісійних валів 10 шарнірно. Кожна секція в робочому положенні притискується до поля, а в транспортному — підтри- мується штангою з пружиною 8. Диски з ножем (фрезерний барабан) приводяться в рух від ВВП трактора через карданну передачу 2, центральний редуктор 7, трансмісійні вали 10, запобіжну муфту і ланцюгову передачу 14.

Культиватор працює у такий спосіб. При переміщенні культиватора і обертанні фрезерних барабанів їхні ножі відрізають тонку скибу ґрунту,

Рис. 1.48. Культиватор фрезерний КФ-5,4:

а — принципова схема; б — робоча секція; 1 — опорне колесо; 2 — карданна передача; 3 — гвинтовий механізм; 4 — рама; 5 — корпус; 6 — диск; 7 — редуктор; 8 — штанга з пружиною; 9 — пасивний ніж; 10 — вал; 11 — кожух; 12 — активний ніж; 13 — фартух; 14 — ланцюгова передача

65

Розділ 1

дещо розпушують її і відкидають назад, де вона вдаряється об кожух і фартух й інтенсивно розпушується. Смуга ґрунту, що знаходиться під кор- пусом секції, розпушується пасивним ножем. Діаметр фрезерних барабанів 300 мм. Боковина кожуха секції розміщується на відстані 8 см від рядка рослин. Глибину обробітку культиватора регулюють в межах 4…8 см гвинтовим механізмом 3 і зміною довжини центральної тяги начіпного механізму.

Культиватор «Плай-М» призначений для точного міжрядного обробітку ґрунту на глибину 2…10 см із захисною зоною рядка не більше ніж 10 см, у посівах цукрових буряків та інших культур, що вирощуються з міжряддям 45 см. Ширина захвату знаряддя 5,4 м. Агрегатується з тракторами тягових класів 1,4 та 2.

Конструкція культиватора «Плай-М» складається з рами, приєднаної до неї паралелограмно секції робочих органів, кожна з яких опирається на влас- не опорне колесо, ротаційних пелюсткових борінок, які працюють у зоні ряд- ка, напрямних колеса з механізмом регулювання глибини ходу та щілино- утворювачів, начіпного механізму для з’єднання з трактором. Залежно від конкретних завдань міжрядного обробітку ґрунту та необхідної його глибини робочими органами можуть бути лапи-бритви, стрілчасті лапи або розпушу- вальні долотоподібні лапи.

Тенденція створення машин, які у процесі виконання своїх функцій спри- яють охороні довкілля, реалізується в розвитку «точного землеробства». Куль- тиватор для точного міжрядного обробітку ґрунту «Плай-М» розроблено в Ін- ституті цукрових буряків УААН.

Схема знаряддя (рис. 1.49) передбачає рух культиватора напрямними ко- лесами по попередньо нарізаних під час сівби щілинах. Застосування напря- мних щілин дає змогу виконувати поверхневий міжрядний обробіток цукро- вих буряків та інших культур з міжряддям 45 см при зменшених до 8...10 см захисних зонах рядків. Механічне проріджування та руйнування ґрунтової кірки в зоні рядків виконують спеціальні ротаційні пелюсткові борінки

Рис. 1.49. Розміщення ро- бочих органів на культи- ваторі «Плай-М»:

1 — рама; 2 — секція ро- бочих органів на парале- лограмній рамці; 3 — напрямне колесо

66

Машини для обробітêó ´рóнтó

(рис. 1.50) з механізмом регулю- вання сили взаємодії з ґрунтом. Культиватор «Плай-М» для точно- го міжрядного обробітку посівів цукрових буряків дає змогу двічі- тричі обробити поле площею 100…140 га до змикання листя в рядках, скоротити, а то й зовсім уникнути ручної праці з пропо- лювання та перевірки.

Для одержання чистої сільсь- когосподарської продукції на ос- нові культиваторів «Плай-М» та КРН-5,6 передбачені інтегровані методи захисту рослин. Суцільне внесення гербіцидів характерне при догляді за культурами суціль- ного посіву (зернові, трави тощо). Проте воно не завжди виправдане при вирощуванні просапних куль- тур. У цьому разі доцільно поєдну- вати стрічкове внесення гербіци- дів з міжрядним механічним об- робітком культиваторами преци- зійного типу («Плай-М», КРН-5,6 тощо). Така технологія дає змогу зменшити витрату гербіцидів при вирощуванні цукрових буряків на 50 %, а кукурудзи та соняшни-

ку — на 70 % .

Рис. 1.50. Схема міжрядного обробітку куль- тиватором «Плай-М»:

1 — опорний коток секції робочих органів; 2 і 3 — лапи-бритви; 4 — ротаційні пелюсткові борінки; 5 і 6 — носок і п’ятка захисного щитка лапи-бритви

1.9.5. Зубові борони та котки

Зубові борони та котки використовують при обробітку ґрунту як одноопе- раційні знаряддя або як елементарні складові в комплексних агрегатах.

Борони зубові призначені для поверхневого розпушення ґрунту на глиби- ну до 6 см, руйнування кірки, розбивання грудок, вирівнювання поверхні ріллі, знищення бур’янів, а також для загортання насіння та мінеральних добрив, висіяних розкидним способом.

Під час боронування зябу або чорної пари ґрунтова кірка або верхній шар ґрунту розпушується на глибину 3…5 см. Поверхня поля після боронування має бути дрібногребенистою з борозенками не глибше ніж 4 см і грудочками ґрунту діаметром не більш як 3 см, без огріхів. Глибина обробітку залежить від культури. Для трав вона становить 2…3 см, для озимих і просапних куль- тур — 3…4, для картоплі — 4…5 см. Пошкодження культурних рослин не має перевищувати 5 %.

Робочим органом зубових борін є зуби квадратного, круглого і ромбоподіб- ного перерізу, а також ножеподібні та лапчасті. Зуби 1, які мають квадратну

67

Розділ 1

 

форму перерізу, загост-

 

рюють несиметрично —

 

одне ребро пряме, а реш-

 

та — скошені (рис. 1.51).

 

Під час закріплення на

 

рамі зуби встановлюють

 

прямим ребром в одному

 

напрямку, а борона мо-

 

же працювати

в двох

Рис. 1.51. Борона зубова середня БЗС-1,0:

протилежних

напрям-

1 — зуб; 2 і 3 — поздовжня та поперечна планки;

ках. Якщо борону вста-

4 — тяговий гак

новлюють так, щоб пра-

цювали прямі ребра, то вона розпушує ґрунт на всю глибину ходу зуба,

якщо ж працюють скошені ребра, ґрунт розпушується тільки верхньою части- ною зуба, до скошеної частини, а шар, який лежить нижче скосу, ущільнюєть- ся скосом зубів на глибину 3…4 см. Зубова борона складається з трьох ланок, які приєднуються до поперечного бруса штельваги. Кожна ланка має раму з поздовжніми 2 і поперечними 3 планками. На перетині планок зуби кріп- ляться гайками так, що кожний з них робить слід, однаково віддалений від сусідніх слідів.

Залежно від маси, що припадає на один зуб, зубові борони поділяють на важкі (1,6…2,0 кг), середні (1,2…1,5 кг) і легкі, або посівні (0,6…1,0 кг).

Борона зубова важка БЗТС-1,0 (Б — борона, З — зубова, Т — важка, С — швидкісна, 1,0 — ширина захвату ланки, м) призначена для розбивання гру- док, розпушення ґрунту після оранки, знищення сходів бур’янів, боронування на підвищених швидкостях озимих і технічних культур.

Робочими органами борони є зуби квадратного перерізу. Борони агрегату- ються з різними тракторами за допомогою зчіпок або з культиваторами і плу- гами. Робоча швидкість до 3 м/с.

Борона зубова середня БЗСС-1,0 (Б — борона, З — зубова, С — середня, С

— швидкісна, 1,0 — ширина захвату ланки, м) за конструкцією подібна до борони БЗТС-1,0, але менша маса припадає на один зуб. Призначена для су- цільного обробітку ґрунту з розпушенням верхнього шару після оранки, для руйнування ґрунтової кірки навесні на озимих посівах, а також для борону- вання посівів кукурудзи та інших культур. Борони агрегатуються з різними тракторами за допомогою зчіпок. Робоча швидкість становить до 3 м/с.

Борона посівна ЗБП-0,6 (3 — три ланки, Б — борона, П — посівна, 0,6 — ширина захвату однієї ланки, м) призначена для загортання насіння і міне- ральних добрив, висіяних розкидним способом, для руйнування поверхневої кірки та вирівнювання поверхні поля перед сівбою. Робочими органами цієї борони є зуби, які в перерізі мають круглу форму і загострені на конус. Боро- ни агрегатують за допомогою зчіпок з тракторами різних марок. Робоча швид- кість близько 2 м/с.

Борона зубова полегшена 3-ОР-0,7 (3 — три ланки, О — полегшена, Р — райборінка, 0,7 — ширина захвату однієї ланки, м) призначена для розпу- шення ґрунту на невелику глибину під посіви цукрових буряків та інших дрі-

68

Машини для обробітêó ´рóнтó

бнонасінних культур, руйнування кірки на поверхні ґрунту та знищення бур’янів. Цю борону агрегатують з тракторами різних марок за допомогою зчіпок. Вона складається з трьох ланок і причепа, з’єднаних між собою бру- сом. Робочими органами борони є зуби, які нагадують зуби борони ЗБП-0,6. Поздовжні планки рами борони мають зигзагоподібну форму.

Борона голчаста БИГ-3 (Б — борона, И — голчаста, Г — гідрофікована, 3 — ширина захвату, м) призначена для весняного й осіннього поверхневого роз- пушення ґрунту на глибину 4…6 см з метою закриття вологи, загортання на- сіння, знищення бур’янів, а також для вирівнювання мікрорельєфу, створеного попереднім обробітком. Робочими органами борони є голчасті диски діаметром 550 мм. Відстань між дисками 177 мм. Борона має раму, яка спирається на два колеса з пневматичними шинами. Під рамою розміщуються передня і задня батареї. Кожна з них складається з двох секцій, у яких змонтовано по сім гол- частих дисків. Секції можна встановлювати з кутом атаки 8; 12 і 16°. Агрега- туються БИГ-3 з тракторами класу тяги 30 і 50 кН за допомогою зчіпок СП-11 і СП-16. У транспортне і робоче положення борону встановлюють гідроцилінд- рами, що працюють від гідросистеми трактора і належать до комплекту зчіпок СГ-11У і СГ-16.

Шлейф-борона ШБ-2,5 (Ш — шлейф, Б — борона, 2,5 — ширина захвату бо- рони, м) призначена для раннього весняного вирівнювання і розпушення по-

верхні поля з метою збе-

 

реження вологи в ґрунті.

 

Шлейф-борона (рис. 1.52)

 

складається з двох одна-

 

кових

секцій,

шарнірно

 

приєднаних до штельваги

 

2. Кожна секція має ніж 5

 

60 мм завширшки, кут

 

нахилу

якого

регулюють

 

важелем 1, зубовий брус 4

 

та чотири сталевих кут-

 

ники (шлейфи) 3, шарні-

 

рно

приєднані

ланцюга-

Рис. 1.52. Шлейф-борона ШБ-2,5:

ми

до

зубового бруса

1 — регулювальний важіль; 2 — штельвага; 3 — шлейф;

(один за один). Під час

4 — зубовий брус; 5 — ніж

переміщення

шлейф-

 

борони по полю, під кутом 45° до напрямку оранки, ніж зрізує гребені на ріл- лі. Зуби бруса розпушують ґрунт, а шлейфи вирівнюють, зсуваючи ґрунт із гребенів у борозни. Ступінь зрізування гребенів регулюють зміною кута на- хилу ножа. Борона агрегатується з трактором за допомогою зчіпок.

Борона сітчаста полегшена БСО-4,0 (Б — борона, С — сітчаста, О — поле-

гшена, 4,0 — ширина захвату, м) призначена для знищення бур’янів та руй- нування кірки на посівах кукурудзи, озимих і ярих культур у період з’явлення сходів, для розпушення верхнього шару ґрунту, а також для боро- нування гребеневих посадок картоплі. Глибина обробітку 4…8 см. Ці борони агрегатуються з тракторами тягового класу 0,6. Складається борона з двох секцій, шарнірно з’єднаних між собою. Кожна її секція має рамку, до якої в передній частині приварений кронштейн для приєднання до начіпного при-

69

Розділ 1

строю. На розкосах є кронштейни для підвішування транспортних тяг з регу- лювальними стяжними гайками. Всередині кожної рамки влаштована сітка, утворена шарнірно з’єднаними між собою тупоконечними зубами круглого перерізу. Зубчаста сітка з’єднана з рамкою ланцюгами і шплінтами. На трак- тор борона навішується начіпним пристроєм НУБ-4,8.

Котки призначені для ущільнення і вирівнювання поверхні поля. Ущіль- нення може бути поверхневе і підповерхневе. Поверхневе ущільнення і вирів- нювання поля доцільне перед сівбою трав і низькорослих культур, оскільки забезпечує рівномірне загортання насіння і поліпшує умови роботи збираль- них машин. Підповерхневе ущільнення ґрунту сприяє потраплянню вологи до насіння і появі дружних сходів. Коткування важкими котками забезпечує подрібнювання великих брил і вирівнювання поверхні поля.

Робочими органами котка є гладенька чи ребриста циліндрична поверхня або диски зі шпорами чи зубцями, складені в батареї. Найкраще себе зареко- мендували котки з дисками, що мають шпори і зубці. Такі робочі органи од- ночасно забезпечують підповерхневе ущіль- нення і поверхневе

розпушення.

 

Коток

кільчасто-

 

шпоровий

 

3ККШ-6

 

(3 — три секції, К — ко-

 

ток, К — кільчастий,

 

Ш — шпоровий, 6 — ши-

 

рина захвату, м) при-

 

значений

для

поверх-

 

невого

з

розпушення

 

ґрунту

ущільненням

 

підповерхневого шару,

 

а також для вирівню-

Рис. 1.53. Коток кільчасто-шпоровий 3ККШ-6:

вання поверхні зораного

поля.

Котки

агрегату-

1 і 3 — задні секції; 2 — передня секція; 4 — ящик для баласту;

5 — бічна планка; 6 — рама; 7 — вісь; 8 — диск зі шпорами; 9 —

ються з тракторами тя-

причіпний вузол

гових класів 0,9 і 1,4.

 

Кільчасто-шпоровий

 

коток

(рис. 1.53) скла-

дається з трьох секцій 1, 2 і 3. Кожна секція має зварну раму, на якій у під- шипниках встановлено по дві дискові батареї. Робочими органами котка є відлиті сталеві диски 8, по колу обода яких з обох боків рівномірно розміщені клиноподібні шпори. Диски вільно встановлені на осі 7. Зверху на рамі кож- ної секції обладнано по два ящики 4 з висувними денцями для баласту. До рами приєднують причіп 9. З боків рами передньої секції прикріплені бічні планки 5, до яких приєднують причепи задніх секцій. Причіп передньої сек- ції приєднують до трактора. Тиск робочих органів котка на ґрунт регулюють зміною маси баласту в ящиках.

Коток водоналивний гладенький 3КВГ-1,4 (3 — три секції, К — коток, В — водоналивний, Г — гладенький, 1,4 — ширина захвату однієї секції, м) при- значений для ущільнення ґрунту перед сівбою або після висівання дрібного

70

Машини для обробітêó ´рóнтó

насіння та для прикочування зелених добрив перед приорюванням. Коток складається з трьох металевих порожнистих барабанів. Довжина кожного ба- рабана 1,4 м, діаметр 0,7 м. Місткість барабана, що заповнюється водою, 500 л. Воду в барабан заливають крізь отвір, який закривають різьбовою пробкою. Барабан під час роботи обертається на осі, встановленій у підшипниках на рамі. Поверхня барабана очищається від ґрунту спеціальними чистиками, які притискуються до поверхні барабана пружинами. Тиск котка на ґрунт зале- жить від маси води, залитої в барабан. Ширина захвату котка 4 м. Робоча швидкість становить близько 1,6 м/с. Котки агрегатуються з тракторами тяго-

вих класів 0,6; 0,9 і 1,4.

Коток кільчасто-зубчастий ККЗ-2,8 (К — коток, К — кільчастий, З — зу-

бчастий, 2,8 — ширина захвату, м) причіпний, призначений для подрібнення брил, вирівнювання поверхні поля, ущільнення підповерхневого та розпу- шення поверхневого шару ґрунту. Його можна також використовувати для перед- та післяпосівного коткування ґрунту.

Коток кільчасто-зубчастий (рис. 1.54) складається з трьох секцій 1, 2 і 3. Кож- на секція має раму 5, до якої знизу болтами прикріплені підшипники вала ро-

бочих органів, а спере-

 

ду — причіп 8. Для при-

 

єднання задніх ланок до

 

рами передньої ланки з

 

боків прикріплено бічні

 

з’єднувальні планки 7.

 

Робочими органами сек-

 

ції котка є десять клино-

 

вих 4 і дев’ять зубчастих

 

6 кілець. Клинові кільця

 

встановлені на

валу і

 

можуть вільно обертати-

Рис. 1.54. Коток кільчасто-зубчастий ККН-2,8:

ся, а зубчасті — на мато-

1 — передня та 2 і 3 — задні секції; 4 — клинове кільце; 5 —

чинах клинових

кілець.

рама; 6 — зубчасте кільце; 7 — бічна планка; 8 — причіпний

Один коток ККЗ-2,8 аг-

вузол

регатується з тракторами тягового класу 6, два (2ККН-2,8) і три (ЗККН-2,8) — з тракторами класу 1,4.

Котки застосовують для обробітку ґрунту як одноопераційні знаряддя або в комплексних агрегатах. Наприклад, при удосконаленні конструктивно- технологічної схеми плоскоріза-щілювача ПШН-2,5 (див. рис. 1.33) серед ос- новних вузлів є також коток спеціального конструктивного виконання.

Зчіпки призначені для агрегатування зубових борін, котків, культиваторів і сівалок з тракторами. За способом приєднання до тракторів зчіпки бувають причіпні, напівначіпні й начіпні.

Зчіпка універсальна причіпна СГ-11У (С — зчіпка, Г — гідрофікована, 11

— ширина захвату, м, У — універсальна) призначена для комплектування агрегатів з причіпних машин і знарядь. Зчіпку агрегатують з тракторами класу 30 кН. До неї можна приєднати 24 ланки зубових борін типу БЗСС-1,0, або три культиватори захватом 4 м кожний, або чотири зернові сівалки за- хватом 3,6 м кожна.

71

Рис. 1.55. Схема комбінованого ґрунтообробного агре- гату РВК-3,6:
1 і 3 — пружинні лапи; 2 — подрібнювальний коток; 4 — вирівнювач; 5 — кільчасто-шпоровий коток

Розділ 1

Центральну секцію зчіпки можна використовувати для комплектування агрегату з двох культиваторів для суцільного обробітку ґрунту.

1.9.6. Комбіновані машини

Передпосівний обробіток виконують залежно від глибини загортання на- сіння та потрібної щільності обробленого шару ґрунту. На полях з підвище- ною вологістю ґрунту перевагу слід віддавати додатковому комплектуванню агрегатів зубовими боронами, культиваторними лапами, а в посушливих умовах — котками різних типів.

Виконання кількох операцій обробітку ґрунту цими машинами пов’язане з багаторазовим переміщенням їх по полю, яке призводить до значного ущіль- нення і розпилення ґрунту ходовими системами агрегатів. Для зменшення цих негативних явищ останніми роками широко застосовують комбіновані машини й агрегати.

Передпосівний обробіток ґрунту на попередньо обробленому агрофоні найефективніше здійснюють комбіновані ґрунтообробні агрегати, які залежно від стану ґрунтового середовища можуть мати різні набори робочих органів.

Перевагами цих ґрунтообробних машин є: y заміна 5 — 6 одноопераційних агрегатів;

y скорочення на 30 % витрат пального, праці, термінів виконання робіт;

yзбереження вологи в ґрунті;

yстворення однорідного за щільністю посівного шару ґрунту.

На ринку України найбільш функціонально придатні ком- біновані агрегати АМО-3,6,

АМО-7,2, АКГМ-3,6, АКГМ-6,0,

ККП-6 «Кардинал», ККП-3,7,

ККП-7,2.

Агрегат комбінований для передпосівного обробітку РВК- 3,6 (Р — розпушувач, В — вирі- внювач, К — комбінований, 3,6

— ширина захвату, м) призна- чений для розпушення ґрунту на глибину до 12 см, вирівню- вання його поверхні і котку- вання (рис. 1.55). Агрегатують- ся вони з тракторами тягового класу 3. Робоча швидкість

1,6…2,3 м/с.

Основними вузлами агрега- ту є передня і задня рами, з’єднані між собою болтами, ко-

леса, передній і задній бруси з розпушувальними робочими органами, перед- ній і задній котки, вирівнювач, сниця та гідравлічна система. На передній рамі закріплені сниця, елементи гідравлічної системи, а в підшипниках встановлений передній брус з розпушувальними лапами. Задня рама під-

72

Машини для обробітêó ´рóнтó

тримується на двох колесах з пневматичними шинами. В передній частині рами в шарикопідшипниках встановлено передню секцію котків, а в задній — задню. За передньою секцією котків установлений брус з розпушувальними лапами, а за ним перед задньою секцією котків на рамі закріплений вирів- нювач. Кожна секція складається з трьох кільчасто-шпорових котків.

Бруси з розпушувальними лапами призначені для розпушення ґрунту, пе- редня секція котків для подрібнення брил, а задня для подрібнення і коткування ґрунту.

Гідравлічна система забезпечує переведення агрегату із робочого поло- ження в транспортне і навпаки.

Культиватор комбінований передпосівний ККП-6 «Кардинал» (К — куль-

тиватор, К — комбінований, П — передпосівний, 6 — ширина захвату, м) при- значений для передпосівного обробітку ґрунту на глибину 2…10 см під основні сільськогосподарські культури, а також для догляду за чорними парами то- що. Агрегатується він з тракторами тягового класу 3.

Культиватор складається з рами, що має центральну, праву і ліву бічні секції, встановлених на ній послідовно розпушувальних лап, вирівнювачів, передніх ротаційних котків, секції S-подібних або стрілчастих лап, задніх ротаційних котків, пружинних борінок та механізмів задніх транспортних коліс, переднього причіпного механізму до трактора та задньої навіски для сівалки.

Культиватор працює по попередньо обробленому фону. Встановлені пер- шими по ходу розпушувальні лапи, що заглиблюються на 10…12 см, подріб- нюють найбільші брили та розущільнюють сліди коліс (гусениць) трактора. За лапами влаштовано вирівнювачі (на глибину до 3 см), які попередньо вирівнюють поверхню поля. Вони підпружинені, тому при перевантаженні пропускають великі грудки без забивання. Далі поверхневий шар подрібню- ється, вирівнюється та ущільнюється за допомогою передніх ротаційних кот- ків пруткового типу. Інтенсивне остаточне подрібнення у посівному шарі, а також сепарацію агрономічно цінних фракцій ґрунту здійснюють встанов- лені в три ряди S-подібні або стрілчасті лапи. Стрілчасті лапи повністю (100 %) підрізують наявні в ґрунті бур’яни. Остаточне вирівнювання та ущі- льнення посівного шару ґрунту до щільності 0,9…1,1 г/см3 здійснює задній ротаційний коток. Пружинні борінки злегка ворушать верхній шар, щоб не допустити випаровування вологи з нижніх шарів. Передній причіпний ме- ханізм до трактора дає змогу відрегулювати раціональний напрямок лінії тяги трактора. Задня навіска для сівалки уможливлює роботу ґрунтооброб- ного агрегату разом з сівалкою, що доцільно особливо при сівбі зернових ко- лосових культур.

За основними показниками якості та енергоємності роботи вітчизняний комбінований агрегат краще, ніж зарубіжні, адаптований до ґрунтово- кліматичних умов України.

Культиватор комбінований Kompaktomat K600 фірми Farmet, що має ши-

рину захвату 6 м, призначений для передпосівного обробітку ґрунту на гли- бину 3…15 см під основні сільськогосподарські культури, а також для догля- ду за чорними парами тощо. Агрегатується він з тракторами класу 3. Конс- труктивно-технологічну схему культиватора наведено на рис. 1.56.

73

Розділ 1

Культиватор складається з рами 1, що має центральну, праву і ліву бічні секції, встановлених на ній послідовно вирівнювальної дошки 3, переднього

 

котка 4, секції S-

 

подібних лап 5 з ви-

 

рівнювачем 6, задньо-

 

го котка 7 з вирівню-

 

вачем 8 та механізму

 

задніх

транспортних

 

коліс

9,

причіпних

 

механізмів до тракто-

 

ра 2 та до сівалки 10.

 

Культиватор

облад-

Рис. 1.56. Схема комбінованого культиватора Kompaktomat K600:

нується змінними ко-

1 — рама; 2 — причіпний механізм до трактора; 3 — вирівню-

тками

залежно від

вальна дошка; 4 — передній коток; 5 — дворядна секція S-подіб-

умов роботи. Працює

них лап; 6 і 8 — вирівнювачі; 7 — задній коток; 9 — механізм

подібно

до

вітчизня-

транспортних коліс; 10 — причіпний механізм для сівалки

 

них

комбінованих

 

ґрунтообробних

ма-

 

шин.

 

 

 

Культиватор комбінований Sepac-6000 фірми Vogel & Noot, що має шири-

ну захвату 6 м, призначений для передпосівного обробітку ґрунту на глибину 2…12 см під основні сільськогосподарські культури, а також для догляду за чорними парами тощо. Агрегатується він з тракторами класу 3.

Культиватор (рис. 1.57) складається з рами 1, що має центральну, праву і ліву бічні секції, встановлених на ній послідовно вирівнювальних зубчастих дощок 3, передніх ротаційних котків 4, секції S-подібних лап 5, вирівнювачів 6, задніх ротаційних котків 7 та механізму задніх транспортних коліс 8, при- чіпного механізму до трактора 2.

Культиватор працює подібно до ККП-6.

Рис. 1.57. Схема комбінованого культиватора Sepac-6000:

1 — рама; 2 — причіпний механізм до трактора; 3 — вирівнювальна зубчаста дошка; 4 — пе- редній коток; 5 — трирядна секція S-подібних лап; 6 — вирівнювач; 7 — задні котки; 8 — ме- ханізм транспортних коліс

Характеристику комбінованих ґрунтообробних агрегатів наведено у табл. 1.10.

74

Машини для обробітêó ´рóнтó

Таблиця 1.10. Технічна характеристика комбінованих машин для передпосівного обробітку ґрунту

 

Комбінований

Комбінова-

Комбінований ґрунто-

 

ний чизель-

Показник

культиватор

культива-

обробний агрегат

 

 

 

тор

 

 

 

ККП-3,7

КН-7,2

КР-4,5

АМО-3,6

АМО-7,2

Ширина захвату, м

3,7

7,2

4,5

3,6

7,2

Глибина обробітку, см

6...10

6...10

6...10

3...8

3...8

Робоча швидкість, км/год

7...9

7...9

8…10

7…9

7…9

Продуктивність, га/год

2,1...3,1

5,0...6,5

3,5…4,5

2,1…3,0

5,1…6,7

Маса, кг

2380

4500

1560

2520

5300

Агрегатується з трактором

1,4 та 3

3 та 5

3

1,4

3

класу

Виготівник

«Одессільмаш»

Калинів-

Корнінський

 

 

 

ський РМЗ

«Агрореммаш»

1.9.7. Багатофункціональні комплекси

Комбіновані агрегати, які суміщують неоднорідні технологічні операції в одному технологічному процесі (у цьому разі — обробіток ґрунту з сівбою та внесенням мінеральних добрив), називатимемо багатофункціональними комплексами. Тенденції диференціації технологій обробітку ґрунту залежно від умов роботи та вимог вирощуваних культур та ресурсозбереження реалі- зовано у нових ґрунтообробно-підживлювально-посівних комплексах машин. Серед них слід розрізняти агрегати, які працюють без або з попереднім обробітком ґрунту (рис. 1.58).

Рис. 1.58. Багатофункціональні ґрунтообробно-посівні агрегати:

а — на основі активних робочих органів; б — на основі пасивних робочих органів; 1 — висі- вальні робочі органи; 2 — фреза з вертикальною віссю обертання та котком; 3 — трактор; 4 — бункер для насіння та туків; 5 — важкий культиватор з універсальними стрілчастими лапами

75

Розділ 1

Комплексний агрегат для роботи по обробленому фону. Суміщення опера-

цій під час роботи по обробленому фону реалізовано в багатофункціо- нальному агрегаті для передпосівного обробітку ґрунту, внесення мінераль- них добрив, посіву та коткування на основі фрезерного культиватора з верти- кальною віссю обертання робочих органів.

Ґрунтообробно-посівний агрегат DF-1 фірми Kverneland-Accord (рис. 1.59), що має ширину захвату 4 м, призначений для обробітку ґрунту на глибину 8…16 см з одночасним посівом сільськогосподарських культур на глибину 3…8 см та внесенням мінеральних добрив. Агрегатується він з трак- торами класу 2.

До складу агрегату належать трактор 1, фреза 2 з вертикальною віссю обер- тання робочих органів, висівну систему 3, обладнану анкерними або дисковими сошниками, пневматичні насіннє- та тукопроводи 4, а також бункер 5 для на- сіння і туків, навіше- ний на передню на- чіпну систему трак-

тора.

 

Цей

комплексний

 

агрегат дає змогу:

 

y

скоротити

кіль-

 

кість

проходжень по

 

полю вдвічі — втричі;

 

y ефективно

за-

 

вантажити

енергоза-

 

сіб класу 3 або 1,4 за

Рис. 1.59. Ґрунтообробно-посівний агрегат DF-1:

допомогою

викори-

стання

частини

його

1 — трактор; 2 — фреза з вертикальною віссю обертання робочих

органів; 3 — висівна система; 4 — пневматичні насіннє- та тукоп-

потужності

 

через

роводи; 5 — бункер

ВВП;

 

 

 

 

 

y зберегти до 20 %

 

вологи

в

посівному

 

шарі ґрунту.

 

Подібні агрегати серійно випускають фірми Amazone, Vogel & Noot, Gaspardo та ін.

Комплексний агрегат для роботи по необробленому фону. Суміщення опе-

рацій при мінімальному обробітку ґрунту за умови роботи по попередньо не- обробленому агрофону можливе в Україні на 7…12 % посівних площ. Серед світових виробників ґрунтообробно-посівних комплексів вагомі технологічні здобутки мають фірми Concord, Flexi-Coil, Horsch, Farmet та ін.

Агрегат для прямого посіву BSK-600 фірми Farmet, що має ширину захва-

ту 6 м, призначений для мінімального обробітку ґрунту на глибину 3…10 см з одночасним посівом сільськогосподарських культур та внесенням мінераль- них добрив. Агрегатується з тракторами класу 3.

Конструктивно-технологічну схему багатофункціональної машини наведе- но на рис. 1.60. Агрегат складається з рами 1, опорно-транспортних коліс 2 і 6, ґрунтообробно-посівних робочих органів 3, пружних борінок-загортачів 4, пруткового котка-ущільнювача 5, системи пневмотранспортування 7 насіння та туків, бункера 8 та причіпного механізму 9.

76

Машини для обробітêó ´рóнтó

Рис. 1.60. Схема агрегату для прямого посіву BSK-600:

1 — рама; 2 і 6 — опорно-транспортні колеса; 3 — ґрунтообробно-посівні робочі органи; 4 — пружні борінки-загортачі; 5 — прутковий коток-ущільнювач; 7 — система пневмотранспорту- вання насіння та туків; 8 — бункер; 9 — причіпний механізм

На чистих від бур’янів полях зі щільністю ґрунту 0,9…1,3 г/см3 за одне проходження агрегат виконує:

y мінімальний обробіток ґрунту, внесення мінеральних добрив або грану- льованих пестицидів, сівбу та прикочування посівів;

y скорочує кількість проходжень агрегату по полю в 5 – 6 разів;

y зменшує час виконання сівби на 30 %, витрати праці, пального — на

25…30 %;

y висів зернових колосових, зернобобових, круп’яних культур, ріпаку та інших культур рядковим, стрічковим або суцільним способами, таким чином досягається раціональний розподіл рослин по площах живлення.

Агрегат прямого посіву АПП-6, який має ширину захвату 6 м, призначе- ний для мінімального обробітку ґрунту на глибину 3…10 см з одночасним по- сівом сільськогосподарських культур. Агрегатується з тракторами класу 3. Працює подібно до BSK-600 та інших аналогічних машин.

Коротку характеристику багатофункціональних агрегатів наведено в табл. 1.11.

Таблиця 1.11. Технічна характеристика багатофункціональних ґрунтообробно-посівних аг- регатів

Показник

 

Марка (склад)

 

АМО-3,6 + СЗ-3,6

АКПК-4 або

АПП-6

 

КВФ-4 + СУПН-6

Ширина захвату, м

3,0

4,2

6,0

Глибина обробітку, см

3…8

4…8

4…8

Робоча швидкість, км/год

6…9

5…6

6…9

Продуктивність, га/год

1,5…2,3

1,8…2,2

1,6…2,5

Маса, кг

3820

2860

5500

Агрегатується з тракторами класу

3

3

3

Виготівник

Корнінський

«Київтракторо-

«Фрегат»

 

«Агрореммаш» та

деталь» та

 

 

«Червона Зірка»

«Червона Зірка»

 

77

Розділ 1

На засмічених полях технологія прямого посіву потребує додаткових ви- трат (до 30 %) на застосування пестицидів. За потреби можна використовува- ти складові елементи агрегатів (окремо культиватор, котки чи бункер для на- сіння й добрив). Бункер поділений перегородкою під насіння й добрива у співвідношенні, як правило, 2 до 3. Нульовий або мінімальний обробіток ґрун- ту при сівбі просапних культур цими комплексами призводить до зменшення врожайності на 25…30 %, тому його не рекомендується застосовувати.

Оцінюючи сучасні можливості переходу на технології «точного землеробст- ва», можна стверджувати, що в Україні в основному створено систему машин, які при обробітку ґрунту, внесенні добрив та сівбі дають змогу вийти на новий якісний рівень технологій. Зауважимо, що перелічені технологічні операції вагомо впливають на майбутній урожай культур. Проте впровадження цієї системи машин стримується фінансовим положенням господарств, рівнем обі- знаності з нею спеціалістів аграрного виробництва та сільськогосподарського машинобудування. Кваліфікований свідомий вихід на новий рівень техноло- гій зменшує собівартість продукції, поліпшує екологічний стан середовища, піднімає якість отриманої рослинницької сировини.

1.9.8. Перспективи розвитку машин для поверхневого та мілкого обробітку ґрунту

Першим напрямом розвитку знарядь для поверхневого та мілкого обробіт- ку ґрунту є суміщення кількох різнопланових робочих органів в одній комбі- нованій машині, збільшення ширини захвату нових знарядь. Агрегати на їх- ній основі порівняно з аналогічними мають продуктивність на 40…60 % ви- щу, економлять час, зберігають вологу в ґрунті, сприяють відтворенню родю- чості ґрунтів. Конструкція широкозахватного важкого секційного культивато- ра-розпушувача КПШ-10, який має ширину захвату 10 м, розроблена для аг- регатування з тракторами класу тяги 30 кН.

Багатоопераційність та багатофункціональність ґрунтообробних машин дає змогу зберегти до 20 % вологи у посівному шарі ґрунту, скоротити кіль- кість проходжень агрегатів по полю в 3 – 6 разів, підвищити на 23…33 % про- дуктивність механізованих робіт під час виконання комплексу ґрунтооброб- них способів. Новостворені агрегати за якістю роботи не поступаються кра- щим світовим аналогам, а за питомою енергоємністю — більш ощадні. Так, АМО-7,2 має питомий тяговий опір на 9…12 % менший за відомий «Європак- 6000».

Другим напрямом є удосконалення і розроблення нових конструкцій культиваторів з активними робочими органами, що дає можливість ефекти- вніше використовувати потужні енергонасичені трактори. До цього напряму належить створення фрезерного начіпного культиватора для обробітку між- рядь картоплі на важких ґрунтах, який має ширину захвату 2,8 м, для агре- гатування з тракторами класу тяги 14 кН. Розроблено також конструкцію фрезерного культиватора з вертикальною віссю обертання робочих органів (ширина захвату 4 м) для агрегатування з трактором Т-150К. Ведуться ро- боти зі створення фрезерного подрібнювача рослинних решток грубостебло- вих культур (ширина захвату 3,2 м), що працюватиме з тракторами класу тяги 14 кН.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)